Нічний молочник

Можливо, то через смачну вiвсянку iй було так тепло й затишно на морозi? А може, тому, що всi оцi люди тiльки-но йшли на роботу, а в неi перша змiна вже закiнчилась, i настала така довга перерва, якоi у звичайних робiтникiв чи навiть секретарок просто не бувае?

Усмiшка осяяла Ірине личко. Вона поправила на головi материну «циганську» хустину i неквапом рушила алеею.

– Ця хустка вам теж не до лиця! – пролунав поруч чоловiчий голос, що здався Ірi знайомим.

Вона обернулася й упiзнала чоловiка з iскорками у ледь розкосих очах.

– А це не моя, це мамина, – вiдказала Іра.

– Так, – кивнув вiн. – Таку можна носити, коли внуки народилися!

– От мама й носить. Онука в неi е…

Чоловiк був одягнутий в довге шкiряне пальто чорного кольору з високим хутряним комiром. А от хутряноi шапки на його головi не було. Взагалi нiякоi шапки не було.

– А вам не холодно? – спитала Іра, не зводячи погляду з його короткоi зачiски, наче хотiла знайти симптоми облисiння через ходiння з вiдкритою головою на морозi.

– Нi, не холодно, – спокiйно вiдповiв той. – Мене, до речi, звати Єгор. А вас?

– Іра.

– Ходiмо, я вас поганою кавою пригощу! – запропонував чоловiк.

Іра глянула на нього з пiдозрою.

– Добру каву можна лише з десятоi ранку знайти, а зараз, на жаль, вибору нема.

Вона кивнула, i Єгор повiв ii вбiк вулицi, до зупинки, куди й далi «причалювали» черговi автобуси й маршрутки.

Вони перетнули вулицю, вийшли на перпендикулярну i хвилин через п’ять, завернувши праворуч за рiг, увiйшли до невеликого гастроному.

– Два по «три в одному», – сказав вiн продавчинi.

Солодку каву вони пили з пластикових одноразових скляночок, стоячи бiля вiтрини крамницi з внутрiшнього боку.

– Не така вона вже й погана! – знизала плечима Іра.

– Треба вмiти порiвнювати, – посмiхнувся Єгор. – А ви десь тут поруч працюете?

– Так, – кивнула Ірина.

– Я теж. Неподалiк вiд того мiсця, де я вас зустрiв.

– У палацi? – зацiкавилась Ірина.

– Можна сказати, що в палацi, – вiдповiв вiн пiсля короткоi паузи.

Десь зовсiм поруч, майже мiж ними пролунав механiчний голос – Ірина аж злякалася. Вона озирнулася, але Єгор нiжно торкнувся ii руки, звернув цим доторком ii погляд на себе i дав знак очима, що все гаразд.

– Вже йду, – сказав вiн до когось.