Диктатор

Це вiйна, яка не знае доброти i прощення, не розумiе каяття i благородства, не бачить способу дiйти згоди, бо ведеться вона за душi людськi, за наш розум i нашу свiдомiсть. Нiхто не бажае знищувати усiх фiзично. Знищуеться одна лишень iдентичнiсть, особистiсть, право на власну думку, на свое «Я». А тi, хто стають цьому на завадi, що ж, таких чекае смерть. Бо так вирiшують тi, хто веде цю вiйну. На цьому i крапка! Все iнше – мине…»

Так думав Томас Лейл, який за iнших обставин мав усi шанси стати чесною людиною.

Інодi, коли його душу охоплював сум, Лейл уявляв собi суто американську iдилiю. Вiн – професор-лiнгвiст у одному з провiнцiйних унiверситетiв Схiдного узбережжя, вже який рiк живе з покiрною, тихою i милою дружиною. Жiнка вона домашня, не дуже розумна, але й не зовсiм дурна, звичайна така жiнка, якi, як нiхто, мають право на кохання i щастя.

Будиночок у два поверхи, невеличка галявина, де бавиться малеча, а по недiлях вони усi разом кличуть на барбекю сусiдiв та «нових знайомих», якi дуже компетентнi у тому чи iншому питаннi, перспективнi та зi зв’язками у важливих суспiльних колах.

То були його дiти, яких вiн нiколи не мав, а поруч iз ним стояла дружина. Обiйнявши Томаса, вона посмiхалася сонцю i новому дню. Дружини в нього теж не було, а тi жiнки, якi iнодi з’являлись в його життi, не були створеннi для сiмейного затишку, домогосподарства, турботi за малюками. Вiдчайдушнi та вродливi, фатальнi i небезпечнi, трагiчнi i безталаннi, вони жили за рахунок його енергii й чоловiчоi сили.

Томас розумiв це, але був не проти таких вiдносин, адже в обранiй ним долi не залишалося мiсця нi для будиночка, нi для дiтей, нi для вiрноi дружини, яка щовечора виходитиме на ганок, аби зустрiчати чоловiка з роботи. Та й обрана Лейлом професiя не передбачала нормованого робочого дня, де е чiтко визначенi години працi, вихiднi й термiн вiдпустки. В його життi усе було набагато складнiше.

У квiтнi йому виповнилося сорок три роки.

Останнi двадцять iз них визначалися трьома буквами – ЦРУ.

Блискучий мовознавець iз неймовiрними аналiтичними здiбностями, вiн присвятив себе нелегальнiй оперативнiй роботi, простiше кажучи – шпигунству та спецоперацiям в iнтересах Сполучених Штатiв Америки. У нього навiть не було друзiв. Лише завдання. І, звiсно ж, його шеф, який щоразу вiдсилав Лейла до однiеi з тих краiн, де планувалася чергова небезпечна гра.