Диктатор

З ходом нашоi розмови, аналiзуючи подii та роки, ти зрозумiеш, чому вiн важливий. А потiм ми говоритимемо про москаля Шевцова, про шакалiв, про Диктатора та Івана Принципа. Я знав iх усiх. Усi вони робили свою справу на моiх очах, – сказав дiд, я увiмкнув функцiю диктофона на своему смартфонi, аби згодом аудiозаписи перетворити у текстовий формат.

За вiкнами дiдовоi квартири цвiла весна 2068 року. Ми жили в Украiнi, яка виросла на уламках пострадянського свiту, народжувалася у кровi знищеного росiйською артилерiею Донбасу, озиралася навкруги очима вкраденого Криму, що нинi перебував пiд наглядом i протекторатом коалiцii рiзних краiн, плакала гiркими сльозами, якi лилися з величезних дiрок украiнського бюджету, а почали лататися саме за часiв Диктатора.

Ми збудували краiну, про яку так мрiяли нашi батьки й дiди. Ми створили величну европейську нацiю i навiки вiдрiзали вiд себе цинiчну й ненажерливу iмперiю страху, погроз та брехнi. Ми сформували нацiональну iдею не на шароварах, козаках чи Бандерi, а… але про усе по порядку, бо вiдповiдати нам перед Господом нашим Богом та iсторiею, а ще перед нашими дiтьми, що пiдуть у цей прекрасний та незвiданий свiт пiсля нас – народжених у вiльнiй краiнi щасливих людей вже пiсля правлiння величного та жорстокого Диктатора, якого i любили, i ненавидiли, славили та проклинали.

Але нiкого вiн не залишав байдужим, тому що те, що зробив вiн, гiдне вiчноi пам’ятi.

Частина перша

Чужинцi

Американець

2013 рiк

«Нiкому не знати, в яких землях лежатимуть нашi кiстки, якими вiтрами розвiе наш прах i над якими могилами плакатимуть нашi жiнки.

Нiкому не знати, коли i де застане усiх нас смерть, як увiйде вона в наше життя, аби навiчно перекреслити його. Нiхто з нас i не думае про це. Якщо увесь час думати про смерть, краще й не жити. А ми всi живемо. Тут i зараз. Усе iнше – або вже було до нас, або буде без нас. І тiльки мить сьогодення визначае наше буття. І в цiй митi жеврiе едине полум’я. Яскраве полум’я сподiвань i надiй, що колись, коли нас уже не буде, разом i з нами мине пiдступне лихо, яке навiки вкарбувалося у нашi долi.

Народженi у жорстокi часи глобального протистояння двох держав, ми продовжуемо жити на перетинi боротьби рiзних сил, якi намагаються взяти владу над свiтом. Вiйна йде повсюди, на усiх рiвнях, i це вiйна не за золото та дiаманти, не за нафту i рiдкоземельнi метали, не за воду i зерно. О нi! Це страшнiша й цинiчнiша вiйна за усi попереднi.