Диктатор

Югославiя у 1995 роцi, коли серби мали стати агресором, США, коли у термiновому порядку 11 вересня 2001 року потрiбно було евакуювати саудiвських шейхiв, Ірак 2003 року, коли йому потрiбно було надати докази наявностi хiмiчноi зброi у Саддама. Зброi, якоi, по сутi, i не було. Украiна й отруення кандидата в президенти, яке теж залишалося пiд великим питанням. Киргизiя у 2005-му, коли потрiбно було зробити перший пострiл, аби пролити кров, здатну вигнати геть з краiни президента-корупцiонера. Грузiя напередоднi й пiд час трагiчних i несправедливих шести днiв, якi вiдiрвали вiд краiни два шматки.

Пакистан, коли вiн йшов на лiквiдацiю Усами бен Ладена. І ось цiеi осенi знову Украiна. Держава, де нiхто i нi в чому не може бути певен. Навiть при найстабiльнiшому режимi. Навiть коли усе начебто й не так погано.

«Саме в часи спокою та розвитку, стабiльностi i певного добробуту вiдбуваються революцii. Коли люди живуть у злиднях, у них немае часу думати про змiни. Вони зайнятi одним лишень виживанням.

Все iнше – пусте й недоречне», – казав собi Томас Лейл, коли лiтак йшов на посадку у Борисполi.

– Жодних контактiв з посольством! Жодних зносин з резидентом та нашою агентурою! Нiхто не мае знати про тебе. Нiхто не повинен тебе бачити. Ти сам по собi. І твоя перемога, як i твiй провал, теж тiльки твоi. Ти чекаеш. Як завжди. В тебе буде тiльки один вихiд на сцену. І навiть у ньому ти маеш залишатися за лаштунками, – казав йому шеф, а Лейл слухав i хитав у вiдповiдь головою.

Таксi везло його вулицями Киева, яким усмiхалося сонце. Тi вулицi ще не знали, що живуть в останнi днi спокою, а тисячi украiнцiв не мали й гадки, що вже через декiлька мiсяцiв вони почнуть гинути вiд ворожих куль.

Не знав цього i Лейл, але щось таке вже закрадалося у його розумну голову, яка нiколи не знала вiдпочинку, а увесь час працювала, перебуваючи у напрузi. Томас казав собi, що колись прийде такий день i вiн просто впаде, бо його голову наповнить кров, яка литиметься потужними струмками iз судин.

Вiн не боявся смертi, розумiючи, що вона неминуча i нiкому ще не вдалося вiд неi втекти. Але вiн мав намiри затриматися на цьому свiтi, бо у нього були тут ще справи.

В Украiну вiн iхав не вперше. Вiн був уже у Киевi того року, коли помаранчевi прапори й стрiчки летiли над усiею краiною. Тодi iм усе вдалося. Шкода тiльки, що Вашингтон прорахувався з кандидатами. А так усе вийшло доволi гарно.

«Ми ж усе прорахували.