Економка. Переклад українською – Ольга Блик

Нi, подумай, як тобi це подобаеться? Вона вирiшила поiхати в Париж, а дiтей кидае тут!

– Вона залишае дiтей батьковi, – обережно кажу я, – напевно, мае право.

Я вже шкодую про те, що ми перейшли на «ти» i про те, що вона-таки змусила мене говорити про це. Моя думка в цьому випадку не означае нiчого. А вiдносини з Тамарою я псувати не хочу.

– У всiх е права! У всiх! І тiльки я тут не маю нiяких прав! – обурюеться Тамара.

На кухню заходить Семен Михайлович. Вiн спокiйний i доброзичливий. Я дивлюся на нього поглядом вiрного пса i чекаю вказiвок.

– Елю, все йде просто чудово. Ви молодець. Органiзацiя – на вищому рiвнi. Всi дуже задоволенi.

Взагалi-то ми не намагалися влаштувати тут дiловий захiд, де можна було б говорити про «прекрасну органiзацiю», але я розумiю, що вiн хотiв сказати – просто вiн звик висловлюватися такою дiловою мовою.

– Дякую, ми стараемося, – лепечу я.

– Тамарочко, Алла збираеться йти, – каже Семен Михайлович, – Ти не хочеш попрощатися?

У цьому питаннi концентруються всi його почуття – власництво по вiдношенню до Тамари, впевненiсть по вiдношенню до ситуацii, стриманiсть i (менi хочеться так думати) повага по вiдношенню до мене.

– Ти вважаеш, це потрiбно? – питае Тамара.

– Я вважаю, це буде доречно – якщо господиня будинку попрощаеться з гостею, – пiдкреслюе вiн, як би пiдказуючи iй, як потрiбно себе поводити.

– Якщо ти так думаеш … – Тамара скромно опускае очi i надягае на себе маску милоi маленькоi дiвчинки.

Я дивлюся на Семена Михайловича, не знаючи, чи потрiбно менi виходити, щоб сказати «до побачення» його колишнiй дружинi. Але вiн не помiчае мого погляду, а, можливо, вiн i сам не знае, як менi потрiбно вчинити – у нього ж не було до мене економок.

Вони виходять з кухнi.

V

Через деякий час сюди заходить Алла. Вона, з певним зусиллям здирае з обличчя чарiвну посмiшку i робить видих.

– Ну ось, – каже вона, – з усiма попрощалася, тепер хочу вам сказати пару слiв.

Я напружуюся всерединi, але намагаюся не показати цього. Семен Михайлович сказав менi, що все прекрасно, значить так i е!

– Вас, здаеться, Оля звуть? – питае вона.

– Еля, – вiдповiдаю я.

– Ельвiра?

– Елеонора.

Я не дуже люблю свое iм'я i тому використовую короткий варiант. Моя подруга, на iм'я Катя Іванова, нiколи мене в цьому не розумiла.