Князь Єремія Вишневецький

Єремii здалося, що вiн iде десь пiд землею, якимсь пiдземним кладовищем.

Аж на самому кiнцi тих довгих без мiри сiней служник одчинив однi дверi. З дверей полився ясний свiт i блиснув у темнi сiни, неначе вирвався на волю. Служник неначе випустив на волю десь замкнутий день i впустив його в ту темряву ночi. Князь Костянтин з Єремiею вступили в просторну високу бiлу свiтлицю, з довгими узькими вiкнами в розкiшний садок, обставлену довгими чорними ослонами з спинками. Ослони були застеленi темно-зеленими килимками.

Незабаром у кутку високi дверi неначе самi одчинились нечутно, без найменшого скрипу, без найменшого шелесту. В свiтлицю несподiвано вступив ректор – езуiт патер Вiнцентiй, вступив крадькома, тихо, без найменшого шелесту. М’якi черевики не стукотiли, не човгали, навiть не шелестiли, неначе вони були на оксамитових пiдошвах. Отець ректор вийшов десь з закутка так несподiвано, неначе з мурованоi стiни виникла мара.

Ректор патер Вiнцентiй був уже пристаркуватий, сивий, але повний на виду, здоровий, плечистий та тiлистий чоловiк.

Обголений вид лиснiв, неначе обмазаний оливою. Сiрi круглi очi свiтились тихо, але чоловiчки в очах виглядали розумно, гостро й неначе пронизували людину наскрiзь. Червона сутана на йому неначе винесла з собою ще бiльше свiта. Князь Костянтин уклонився йому, назвав себе й свого небожа. Ректор випростався на ввесь свiй зрiст, i його очi нiби заграли, як у того вловчого, котрий натрапив на дуже значну й цiновиту здобич. Вiн одчинив навстiж дверi й попросив гостей до другоi свiтлицi тихим привiтним голосом.

Свiтлиця патера Вiнцентiя була дуже здорова й свiтла. Попiд стiнами стояли шафи, заставленi здоровими старими книгами та фолiантами; на стiнах висiли довгi полицi, закладенi манускриптами та сувоями пергамену. Серед свiтлицi стояв довгий стiл, застелений чорним сукном, а на столi стояв високий хрест з чорного дерева, на котрому бiлiла подоба розп’ятого Христа. Кругом стола були поставленi непомальованi точенi стiльцi з високими, грубо повирiзуваними спинками.

В свiтлицi тхнуло пергаменом та старими книгами й паперами. Розкiшнi квiтчастi перськi та турецькi килими були розстеленi кругом стола й по стародавнiх канапах з високими спинками. Одразу було знать, що ця колегiя була заснована для дiтей панських та магнатських. Один куток був заставлений давнiми темними образами в золотих шатах.

Патер Вiнцентiй ще раз уклонився князевi Костянтиновi, i потiм обидва вони поцiлували один одного в плече.