Князь Єремія Вишневецький

А з того безладдя витикались стародавнi церкви, манячiли невисокi дзвiницi. Край мiста пiд спадистою горою неначе вгнiздився католицький монастир серед старого здорового садка, широкий та здоровий, неначе в мiсто спустилась якась велетенська птиця, звила собi пiд горою гнiздище i вгнiздилась в тому чорному кострубатому гнiздi, серед розкiшного зеленого садка. На пригорку стояв собор святого Юра, пануючи над усiм мiстом, i неначе оглядав з гори своiми рясними банями та вiкнами те безладдя неначе накиданих та стовплених домiв, тих чорних дахiв, схожих на горби чорноi землi.

Здавалось, нiби там недавно тряслася земля й накидала з свого нутра тi чорнi задимленi купи сироi землi.

Важкий ридван Вишневецьких спустився возвозом у мiсто, i князь Костянтин звелiв погоничевi заiхати в жидiвський заiзд, який був найкращий в мiстi. Навантаженi хури в’iхали в просторний двiр. Слуги повносили в кiмнати скринi. І незабаром князь Костянтин з молодим Єремiею, убранi в дорогi шовковi кунтушi та жупани, пiшли до езуiтськоi колегii, котра стояла внизу пiд горою серед зеленого розкiшного садка, мурована й не общикатурена, вкрита червонуватою черепицею, й така здорова та довга, що в неi можна було змiстити половину львiвських пожильцiв.

Довга колегiя на два етажi з двома високими флiгелями, причепленими, неначе двое крил, неначе розпустила й простягла в довжину своi мiцнi крила, сiла серед зеленоi маси дерева й вчепилась кiгтями в грунт мiцно, твердо, нiби на вiки вiчнi, запанувавши над усiм мiстом. Єзуiти ставили своi масивнi колегii неначе на вiки вiчнi, неначе сподiвались, що нiяка сила, навiть самi пекельнi брами не спроможуться розваляти iх до вiку – до суду.

Князь Костянтин та Єремiя приступили до високоi брами, причепленоi до стовпiв-ворiтниць. Два мурованi бiлi шпичастi стовпи, що служили ворiтницями, критi зверху черепицею, стояли неначе два сторожi по обидва боки брами. В обох стовпах в глибоченьких западинах стояли дерев’янi подоби матерi божоi та езуiта Ігнатiя Лойоли.

Статуi були помальованi грубими рiзкими фарбами. Перед подобами висiли невеличкi череп’янi лампади. Брама була зачинена й замкнута. Високi зчорнiлi мурованi стiни з визубнями зверху кругом садка були схожi на стiни твердинi й наводили сум. Уся та езуiтська оселя була схожа на сумну зчорнiлу середньовiкову твердиню з мiцною, обкованою залiзом брамою.