Князь Єремія Вишневецький

І його думи полетiли далеко, повилися птицею понад якимись безмiрними степами, понад морями, летiли за тi моря, все далi та далi, в якийсь iнший пишний край, де гуляв старий князь – козак Байда Вишневецький…

І молодому князевi тепер здавалось, що вiн, виiхавши з батькiвського дому, нiби одчалив од берега i пустився на те сине просторне безмежне море шукати щастя-долi й великоi слави, такоi слави, щоб вона затiнила славу усiх князiв, гетьманiв i королiв, заслiпила увесь свiт… щоб про його ймення та про його славу пройшла чутка од краю до, краю й залунала пiснями.

Як вона залунала пiснями про славнi козацькi вчинки славного лицаря Яреми Байди-Вишневецького.

Молодий князь пiрнув у своi палкi мрii, неначе в безодню моря: i вже не чорнi дуби мрiли перед його очима на червонястiм небi – чорнiли в його уявi хвилi Чорного моря, мрiли скелистi береги далекого краю, миготiли по хвилях чайки. От його вiйсько сходить на берег. На березi на скелях нiби дрiмае в темрявi величезне вороже мiсто. Вiн веде вiйсько на мiсто, розвалюе високi стiни.

Почався гвалт в мiстi, почалась кривава запекла битва. Вiн розбивае вороже вiйсько i вступае на майдан побiдником. Мiсто займаеться одразу. Пожежа схоплюеться на чотири боки. Червоний, неначе кров, одлиск грае й мигоче на списах, на шаблях, на шликах. Кров аж дзюрчить потоками по улицях. Гармати гуркають, i пiсня побiдникiв зливаеться з гуркотом гармат. Вiйсько його величае; його славлять i самi вороги, виносять йому ключi од мiськоi брами на золотiй тарiлцi. Про його славну битву складають пiснi. І тi пiснi пiшли луною по Украiнi, по далеких чужих краях.

Молодий князь незчувся, як заснув у тих палких мрiях, неначе одразу проваливсь i пiшов крiзь землю або пiрнув в безодню Чорного моря.

Маетностi покiйного князя Михайла Вишневецького були густо розкиданi по Волинi. Найбiльшою маетнiстю князя Михайла був Вишневець, од котрого й пiшло назвище князiв Вишневецьких. Одпочивши в стародавньому тiсному та низькому вишневецькому палацi кiльки день, князь Костянтин рушив далi в дорогу на Галичину, i через кiльки день перед очима молодого Єремii неначе розгорнулась неширока долина мiж чималими крутими горами, а в долинi, неначе на днi зеленоi посудини, вiн побачив стародавнiй Львiв.

Тiснувата долина була неначе в безладдi закидана чималими панськими палацами, жидiвськими невисокими хатами та крамницями. Високi гострi чорнi покрiвлi здалеки були схожi то на чорнi велетенськi кротовини, то на висипанi купи порушеноi землi.