Князь Єремія Вишневецький

– От теперечки доведеться нам, князю, жити у Львовi, – сказав старий дворецький Коноплiнський, простягаючи ноги на травi, – служив я при княгинi у Вишневцi, служив у Киевi, а от довелося ще послужити i в Львовi.

– То й служитимеш. Адже ж старi конi служать до самiсiнькоi смертi, поки й не поздихають, та якось i служать, – сказав Єремiя.

– Тягнуть, аж жили в них витягуються та лущать, а вони все-таки тягнуть, – сказав один челядинець шляхтич.

– Будеш i ти, старий, тягти, доки не луснеш.

– О, я ще не швидко лусну! – обiзвався дворецький. – В молодого княжати Єремii робота буде неважка.

– Будеш, старий, вилежуватись в моему житлi та люльку смоктати. Яка пак там в мене буде тобi робота? – сказав Єремiя.

– Отак буду потягуватись на перинi, як тепер, – додав дворецький i при тих словах простяг ноги на всю довжину, закинув руки пiд голову i так потягся, що засидженi за день кiстки залускали й захрущали в його старому тiлi, неначе ломаки.

– А я прийду з школи та тебе зверху нагаем по черевi, щоб не дуже вилежувався, – сказав Єремiя.

– В покiйника вашого батька, князя Михайла, нехай буде йому земля пером, була менi служба дуже важка. Князь справляв бучнi бенкети. Приiжджала сила гостей з Украiни й з Польщi й з Литви. Оттодi був скрут в вишневецькому палацi! Крутився колись пан Коноплiнський, наче муха в окропi.

А тепер, як заслабла княгиня… Ет, минуло наше – сказав дворецький i важко зiтхнув.

Довго балакав молодий Єремiя з дворецьким. Небо за лiсом ледве червонiло. Смуга чорного лiсу перетинала червоний фон неба, неначе чорнi скелi. Конi паслись, совали мордами по травi, вряди-годи пирхкали. Нiч густiшала й чорнiшала. Потомленi челядинцi почали куняти.

Єремiя пiдмостив пiд голови жупан i простягся на землi.

Слуги поснули. Дворецький хрiп i присвистував носом. Одного Єремiю не брав сон. Вiн лежав горiлиць i втопив очi в темно-синiй намет неба, неначе витканий з чорно-синього шовку i обсипаний брильянтами. Не краса неба, не яснi зорi манили його; його манив широкий простiр небесного намету. Якiсь невиразнi бажання й поривання заворушились в душi молодого князя.