Князь Єремія Вишневецький

Серед широкого простору поля Єремii стало легше на душi. Жаль йому було за матiр’ю, але теперечки в дорозi нiхто не навчав його, нiхто не докучав йому. Князь Костянтин заговорював до Єремii, але молодий хлопець, обiзвавшись до його одним словом i то з неохотою, знов мовчав. Замовк i старий князь, втомлений духотою та труською дорогою, i почав дрiмати. Тiльки погоничi вряди-годи ньокали, поганяючи вкритi потом та порохом конi.

Надворi почало смеркати. Князь Костянтин звелiв погоничам стати на ночiвку пiд старим дубовим гаем.

Випас попiд гаем був добрий, i течiя була недалечко. Погоничi порозпрягали конi, попутали й пустили на пашу. Два шляхтичi напнули пiд дубами княжий намет. Слуги розiклали багаття, поставили таган, почепили казанок i почали варити кулiш на вечерю. Старий князь лiг на травi, пiдмостивши пiд голову згорнутий жупан, i дожидавсь вечерi.

Вже смерком слуги i пани посiдали вкупi кругом казанка й почали вечеряти. Дворецький вийняв з воза два срiбнi полумиски, насипав у iх кулешу i поставив долi перед князями.

Пiсля вечерi слуги встали й подякували старому князевi й кухарям за вечерю. Князь Костянтин з Єремiею пiшли в намет. Молодому Єремii чомусь було нiяково сидiти в наметi вкупi з старим дядьком. Вiн почував, що старий князь, неначе якась вага, душить його, не дае волi нi йому, нi його думкам.

Князь Костянтин, втомлений од спеки, незабаром лiг долi на простеленому килимi, пiдмостивши пiд голову жупан, i швидко заснув мiцним сном.

Молодого Єремiю не брав сон. Йому здавалось, нiби старий, поважний i трохи суворий дядько й сонний обважнюе його душу, одбирае в його волю. Вiн вийшов з намету й лiг на травi коло багаття, спершись лiктем об землю. Багаття жеврiло й курiло. Сизий димок вився клубками вгору й курився, неначе синюватим серпанком, заплутуючись в важкому гiллi та листi. Червонуватий свiт обливав високе випнуте чоло молодого хлопця. Слуги шляхтичi один по другому поприходили до багаття i посiдали поруч з Єремiею. Пiшла тиха розмова, неначе вони усi говорили нишком, щоб не стривожити пишноi краси червоного неба на заходi та старого лiсу, щоб не збудити старого князя.

Гордий i неласкавий з старшими й вищими за себе, Єремiя був привiтний до челядi. Вiн навiть братався й еднався з челядинцями шляхтичами, але в тому самому братаннi було знати якесь потайне глузування, прикрите жартами та смiшками.