Князь Єремія Вишневецький

Все те ворушилось, як зграя голубiв в тихому синьому небi, без шуму, без гаму, неначе натовп мрiй. І серед того натовпу повсякчас виникав смуглявий Єремiя, неначе повний мiсяць виникав з чорних хмар. Вiн неначе й тепер стояв тут перед нею в тiсному покоi й дивився на неi гострими палкими очима. Його голос, мiцний та рiзкий, неначе й тепер лунав в ii душi. Вона неначе бачила перед собою його мiцну постать, пишний убiр, густi чорнi кучерi, чорнi рiвнi високi брови, що нiби зрослись докупи. Гризельда думала про його й неначе замерла на мiсцi.

Дверi рипнули. В кiмнатку увiйшла ii нянька, стара Ганна, проворна й смiлива баба. Гризельда, прибувши з батьком з Замостя до Варшави, взяла з собою й Ганну з кiлькома дiвчатами горнишними та швачками.

– Панно Гризельдо! – промовила Ганна. Гризельда аж кинулась неначе спросоння.

– Оце, як ти мене злякала, – тихо обiзвалась Гризельда.

– Чого це ти, панно, сидиш i не роздягаешся? Може ждеш до себе гостей? – сказала баба.

– Нi, Ганно! Не жду я цього вечора нiкого до себе.

– Щось там та було в королiвському дворi, що ти вернулась така стурбована та задумана, як нiколи такою не верталась додому. Певно, бачила князя Домiнiка, – сказала Ганна з легеньким натяканням.

– Дай менi покiй з тим Домiнiком. Я втомилась, аж тлiнна стала, – знехотя обiзвалась Гризельда.

Двi молодi дiвчини, привезенi з Замостя, помогли Гризельдi роздягтися, поздiймали з неi золотi прикраси.

Вже сонце сховалось за лiси, вже й тiнь впала на Вiслу, на завiслянськi бори, а сиза iмла вкрила береги, неначе намiткою, а Гризельда все ходила по садку i не примiтила, як смерклось надворi, як вогкий туман обкропив ii русявi важкi коси на головi срiбними крапельками.

Вже пiзно вернулась вона в покоi, не сiла за стiл вечеряти й пiшла в свою кiмнатку, ховаючись од людей з своiми думами, з своiми солодкими потайними мрiями.

«Вразив мене цей чорнявий князь в самiсiньке серце. Багато бачила я славних молодих бiлявих та русявих нiмецьких князiв у Вiднi в цiсарському палацi, багато iх майнуло перед моiми очима й у Варшавi, але нi один не припав менi до вподоби так, як цей палкий та смуглявий Єремiя», – думала молода Гризельда.

І вона до пiвночi не зачиняла вiкна, забитого залiзними гратками.