Князь Єремія Вишневецький

– І московитiв вiн не побив, i козакам пiд Лубнами мало нашкодив, а вже кирпу дере вгору, задирае носа перед нами старими.

– Не забувай же мене, давнiй товаришу, i не минай у Варшавi моеi господи, – сказав Домiнiк Заславський до Єремii на прощаннi.

– Добре, – обiзвався Єремiя. – Прошу одвiдати й мене у Варшавi й у Вишневцi.

Домiнiк Заславський вийшов з свiтлицi задуманий. Йому вже давненько сподобалась Гризельда Замойська. Вiн частенько навiдувався до старого Замойського в гостi. Гризельда була ласкава до його.

Але тепер, пiсля того, як вона познайомилась i розмовляла з Єремiею, вiн примiтив якусь тривогу в ii холодних очах, примiтив несподiваний рум’янець на щоках. Вiн постерiг, що з Гризельдою щось трапилось, що вона якось нiби трохи змiнилась.

«Не така вона бувае, як розмовляе зо мною. Вона завсiди спокiйна, рiвна, розсудлива, помiркована й помiрна в розмовi. Нiколи я не запримiтив, щоб вона до кого осмiхнулась, щоб коли почервонiла. А як заговорила з Вишневецьким, десь для його взявся осмiх, десь узялись рум’янцi; очi заблищали й повеселiшали…» – думав Заславський, помаленьку йдучи до каплицi через рядок покоiв королiвського палацу.

Незабаром король з королевою увiйшли в каплицю й стали перед престолом. Примас Польщi бiскуп Ян Венжик знов вдруге повiнчав особово Владислава з Цецiлiею. Оповiстили, що король буде коронувати Цецiлiю другого дня в соборi святого Яна.

IV

Гризельда вернулась з батьком додому, увiйшла в покоi й сiла край вiкна в невеличкiй своiй кiмнатцi.

Вiкно виходило в старий садок, садок слався наниз по невисокому горбi й доходив до берега Вiсли. Гризельда не роздягалась, сiла на стiльцi й задумалась. Сонце вже стояло на вечiрньому прузi. Берег Вiсли вже тонув у тiнi, а за рiчкою сонце ясно освiчувало густi бори, зеленi луки. Вiсла лиснiла, неначе була скляна. Надворi було тихо-тихо. І в палацi й надворi не чуть було нi найменшого гуку та шуму. Пiсля пишних двiрських церемонiй, пiсля шуму та галасу на улицях коло королiвського палацу Гризельдi здалося, що якась сила перенесла ii в далекий тихий край, в тихе село, в якусь мертву пущу. Думки ii тихо заворушились. Руки лежали на колiнах, неначе мертвi. Гризельда й голову похилила.

В покоях було тихо, мертво, а Гризельда не могла заспокоiти своеi стривоженоi душi. Перед ii очима все неначе ворушились якiсь люде, якийсь блискучий натовп, манячiли кольоровi кунтушi та дамськi пишнi сукнi, лиснiло золото, мигали очi, чорнi брови.