Князь Єремія Вишневецький

Яка краса в тих чорних кучерях та смуглявих рум’янцях! Якi рiзкi та гострi очi! Це демон, але демон з неба, з одлиском якоiсь незвичайноi краси. І нiби не дуже гарний з лиця, i який чудовий з очей, з брiв, з чола! Я люблю таку демонську красу, тiльки таку. Чимсь гарячим, палким пахотить од неi», – подумала Гризельда.

І вона вже не дивилась нi на церемонiю, нi на королеву, не бачила, як ворушились магнати, як манячiли iх пiдголенi товстi голови. Усе разом неначе зникло десь сперед ii очей. Усе неначе вкрилось туманом перед очима молодоi гордовитоi панни: i трон, i король, i королева на тронi.

Неначе зник десь усей блискучий натовп. Гризельда почувала, нiби вона стоiть сама, а проти неi стоiть тiльки один вiн, а кругом його порожнiй простiр без людей, без свiта, без повiтря, без шелесту двiрськоi ворушнi.

Королева встала з трону. Король поклонився до свiтлого збору i звелiв збиратись в двiрськiй каплицi, де вiн мав брати шлюб з Цецiлiею. Гризельда тiльки тодi опам’яталась, неначе прокинулась од приемного, пишного сну, повного чарiвних мрiй.

Натовп поволi виходив до другоi свiтлицi, поклонившись королю й королевi. Двiрськi дами перемiшались з кавалерами. Пiшла розмова, несмiлива, тиха, здержна. Дверi каплицi одчинили. Свiтили свiчки на престолi. Бiскуп одягався в своi церковнi убрання. Магнати здоровкались, розмовляли стиха; панii й панни шепотiли, розмовляли пошептом трохи не на вухо одна однiй. Коронний канцлер Фома Замойський, вже старий, з сивою чуприною серед голови, але ще здоровий та кремезний, тихо розмовляв з Єремiею Вишневецьким.

Углядiвши свою дочку Гризельду серед паннiв, вiн узяв Вишневецького за руку, пiдвiв до Гризельди i промовив:

– Моя люба Гризельдо! Недавно на нашому варшавському небокрузi зiйшов новий молодий мiсяць: приiхав до королiвського двору князь Єремiя Вишневецький, славного руського роду, але вiри католицькоi. Найяснiший наш отець, король полюбив його; полюбив його й я, – промовив Замойський.

– Князь Вишневецький! – аж крикнула Гризельда.

– Чутка про твою, князю, славу давно доходила до нас, але менi довелось оце побачити тебе вперше; я iздила за границю, була оце при дворi найяснiшого австрiйського цiсаря й проводила молоду королеву до Варшави. Не диво, що менi не довелось тебе й досi бачити.

– Я не так давно прибув до Варшави, ласкава панно Замойська, щоб ставитися перед очима нашого найяснiшого короля. Король привiтав мене дуже щиро й ласкаво.