Князь Єремія Вишневецький

За магнатами виступили молодi сини магнатiв, i на чолi iх гордо виступав Єремiя.

– Князь Єремiя Вишневецький з славного роду Ольгерда литовського князя, – промовив король до королеви.

Гризельда почула тi слова й пильно придивилась до молодого князя. Єремiя стояв перед троном, пишно убраний, в червоному оксамитовому кунтушi, в червоних сап’янцях, вишитих золотом, з золотими пiдкiвками. При боку висiла шабля в пiхвi з золотим держалном, обсипаним дорогими камiнцями. Високий, рiвний станом, бадьористий, чорнявий, аж смуглявий, вiн одразу вразив Гризельду i своiм станом, i грiзними чорними блискучими очима, i пишними чорними кучерями.

«Це той самий, що гарцював на чудовому конi в поiздi. Вiн не чужоземець… Яка пишна фiгура! Якi дивнi чорнi очi, неначе в того волоха! Який гострий, грiзний погляд! Скiльки в йому огню! Який блиск!» – подумала Гризельда i в гордоi магнатки десь узявся ласкавий погляд в гордовитих очах; а легенький осмiх сам злетiв з ii повних малинових уст, неначе листочок спав з пишноi троянди, зiрваний легесеньким вiтром, заманячiв у повiтрi й в одну мить сховався десь в зеленому листi.

Єремiя поволi ступив на сходи трону, став на одне колiно, нахилив кучеряву голову й поцiлував королеву в руку. Золота шабля черкнулась об помiст i легенько забряжчала. Єремiя пiдвiвся, вирiвнявся на ввесь зрiст, пiдвiв гордо голову i оступився. Вiн повернув голову, повiв очима, глянув на Гризельду, i в його здорових очах блиснули iскри, чорнi брови неначе звело докупи i мiж бровами майнув зморшок, цупкий, твердий i гострий.

Гризельда впiймала той мужнiй гострий погляд i iй припав до вподоби такий погляд, припали до серця такi очi, чорнi, блискучi, гострi, як нiж, рiжучi, як гостра козацька шабля. Щось одразу заворушилось в ii серцi, гостре, рiзке, але приемне, неначе в гарячу лiтню спеку звiдкiльсь пахнуло гострим холодним вiтром в самiсiньке ii лице й рiзнуло i разом з тим прихолодило його серед важкоi духоти важкого гарячого дня.

Єремiя одiйшов од трону й став серед блискучого та лиснючого натовпу, гордо позираючи на церемонiю.

«Чи янгол з неба оце з’явився менi серед цього пишного натовпу князiв та магнатiв, чи демон з пекла прийняв лицарський пишний, чудовий вид i вмiшався серед молодих магнатiв, щоб одразу i так несподiвано стривожити мою душу? А душа моя стривожена. Серце одразу заворушилось. Не можу одвести очей од його грiзного, трохи навiть страшного виду.