Князь Єремія Вишневецький

Що маемо чинити в такому випадковi?

– Вернути хлопiв з Путивля! – крикнув Єремiя.

– Вернути б, якби то вони вернулись, ясновельможний, але вони доброхiть не вернуться, – сказав Коляда.

– Гм, гм, – замикав Єремiя, – погана справа: не буде кому панщини робити.

Єремiя побачив, що треба змiнити спосiб дiяння, щоб часом його слободи не спустошились зовсiм вкрай, до решти. Вiн заборонив вiшати людей i покликав до себе iгумена Мгарського монастиря. Саме тодi кияни обрали архiмандрита Петра Могилу за митрополита. Єремii нiяково було перед своiм дядьком навертати монастирi та народ на унiю та на католицьку вiру.

– Нехай ясновельможний князь втiшиться, – сказав Коляда, – з Киева маю звiстку, що полковника Кизима i його сина, котрий зруйнував кляштор та вирiзав князiвських челядинцiв католикiв, гетьман Потоцький звелiв настромити на залiзнi палi на горi Кисiлiвцi перед замком. Їх настромили при самому гетьмановi.

Єремiя зареготався злим реготом, а потiм задумався.

– Ну тепер козаки вже не мають сили, щоб бунтуватись.

Ми одрубали гiдрi усi голови. Тепер спокiйненько оселюсь в Лубнах. Козацтво загинуло навiки. Буду писати до Путивльського воеводи, щоб вернув моiх пiдданих з Московщини, – сказав Єремiя, – а тим часом треба поновляти те, що зруйнували козаки.

І Єремiя задумав зовсiм оселитись в Лубнах, щоб втихомирити край i заселити порожнi землi понад Сулою. Вiн знов оповiстив через своiх старост по Украiнi, щоб люде йшли в Лубенщину на слободи. З Киiвщини, з Волинi, з Бiлоi Русi люде втiкали од панiв, од ксьондзiв i оселялись на пустих землях понад Сулою та Хоролом.

Єремiя на недовгий час оселився в однiй простiй хатi. А тим часом викликанi з Вишневця майстри поновили католицький монастир, збудували замок, поставили куренi для двiрського вiйська. Старости молодого князя вербували у вiйсько гулячих убогих шляхтичiв, вербували захожих нiмцiв та украiнцiв перевертнiв, що поприставали до унii та католицькоi вiри, а згодом набирали й козакiв. Знов заворушились люде на високих горах.

Запалало багаття. Заiржали конi. Закурiли ряди печiв, де готували обiди для вiйська.

– Оттам на високiй горi поставлю собi здоровий палац, вартий славного роду князiв Вишневецьких! – сказав Єремiя до своiх старостiв. – Поставлю мiцний лицарський замок-твердиню на страх козакам, хлопам i татарам. Я покажу, що князi Вишневецькi мiцнiшi за мiцний камiнь, не тiльки за козакiв та хлопiв.

Князь викликав майстрiв з Варшави i з-за границi.

Незабаром наiхали майстри.