Князь Єремія Вишневецький

Козаки подались до Днiпра, стали табором над рiчкою Старицею, де вона впадае в Днiпро, i обкопались валом. В iюнi, 22 дня прибув з-за Днiпра з свiжим польським вiйськом польний гетьман Миколай Потоцький.

Довго оборонялись козаки за окопами. Багато полягло й полякiв од козацьких куль. Але польського вiйська було бiльше. В козакiв не стало харчi. Почався голод. І козаки мусили йти на мир. Гуня не покорився й втiк в Московське царство з вольними не реестровими козаками. Козаки мусили прийняти важкi для себе умовини од Потоцького: вони втратили право од того часу вибирати собi гетьмана й полковникiв.

Поляки настановили над ними за старшого шляхтича Петра Комаровського, полковниками в усiх козацьких полках стали шляхтичi поляки. Од козакiв одняли iх давнi права, ще й заборонили селянам приписуватись в козаки.

Знов запанували езуiти на Украiнi. Тi пани, що повтiкали з Украiни, знов повертались в своi маетностi. Народ мусив платити панам важкi податi й робити панщину. Козацька сила притихла. Єремiя вернувся з недобитками свого вiйська до Лубен.

По селах, по мiстах скрiзь стримiли шибеницi та залiзнi палi. Поляки ловили козакiв та селян, котрi приставали до козакiв, вiшали на шибеницях та натикали на залiзнi палi. За Днiпром скрiзь тянуло трупом та кров’ю мученикiв, пролитою за рiдний край. Єремiю тiшив той дух трупiв та кровi, неначе вiн набирався од його здоров’я та сили.

Молодий князь прибув у Лубни. З п’яти тисяч його двiрського вiйська повернулось до Лубен кiльки сотен. Бернардинський монастир чорнiв, неначе обсмалена головешка.

Старий замок його батька Михайла стояв пусткою. Гакiвницi, привезенi його батьком i поставленi в замку, щезли. Куренi для двiрського вiйська були спаленi. Єремiя оглянув руiни i засичав од злостi. Од того часу вiн став лютим ворогом козакiв i свого народу.

До Єремii приступив його лубенський староста шляхтич Коляда.

– Що будемо чинити, ясновельможний князю! – сказав староста, уклонившись низенько князевi.

– Невже ще яка бiда трапилась? Буде вже з нас однiеi бiди! – крикнув Єремiя i показав пальцем на руiни кляштора та куренiв.

– Це ще не все лихо! – обiзвався Коляда. – Поляки вiшають козакiв та хлопiв схизматикiв по твоiх селах, а хлопи втiкають в Московщину до Путивля. Вже iх втiкло мабуть тисяча, коли не бiльше. Ми осаджуемо слободи, а слободи порожнiють, пустують. Вже повтiкали в Путивль i ченцi з Густинського монастиря з своiм iгуменом. Насторочились до втекiв i ченцi з Мгарського монастиря.