Князь Єремія Вишневецький

Жонатих сiрачкових шляхтичiв вiн оселяв в Лубнах, усяких нежонатих пройдисвiтiв та приблуд оселяв в куренях та в землянках. Усiм давав вiн чудовi степовi конi, вiйськову зброю й вбирав у дорогi шати, неначе своiх дiтей, не шкодуючи грошей.

Заiржали конi в степу. Закурiли димом кабицi, завештались люде. Щодня кухарi рiзали воли та вiвцi на прохарчування цiеi дикоi, але гордовитоi шляхетськоi орди. Навезли з Лубен бочок горiлки та медiв. Єремiя сам порядкував, сам частував вiйськових, сам сiдав з цiею ордою за обiд надворi просто неба, на землi.

В цьому таборi нiби була його уся душа. До неi линуло його серце. На широкому майданi Єремiя сам вчив свое нове вiйсько, показував, як битись на шаблях та на списах, гарцювати на конях, вчив стрiляти й потрапляти та влучати в цiль: скрiзь на горах розлягавсь шум, крик та галас. Іржали конi, кричали вiйськовi за чарками, за кубками, за змаганнями та бiйкою, трiщали рушницi. Здавалось, нiби з далекого Сходу найшла якась нова орда, отаборилась в степу над горами на якийсь час i була напоготовi рушити з мiсця на якiсь городи, i щось руйнувати, i когось воювати.

Єремiя приймав до себе на вiйськову службу в козаки не тiльки католикiв, але й украiнцiв i унiятiв, навiть православних шляхтичiв i козакiв. Вiн нiби заводив нову Сiч, але не для оборони Украiни, а для своеi слави, для свого честолюбства.

Для свого двiрського вiйська, для своiх слуг – дворян католикiв та усякоi польськоi челядi Єремiя зараз звелiв збудувати в Лубнах католицький костьол.

Незабаром наiхали у Лубни з Варшави католицькi ченцi. З костьолу швидко став бернардинський католицький монастир. Єремiя одписав на той монастир землi та сiножатi. Перегодя Єремiя поставив костьол i в Прилуках. Але вiн осiвся в Лубенщинi не задля того, щоб будувати католицькi монастирi та розповсюджувати католицьку вiру.

В той час пройшла чутка, що буде вiйна з Москвою. Маетностi Єремiiнi доходили до самоi московськоi границi. Єремiя хапався набирати у вiйсько жовнiрiв.

В йому заграла кров. Вiн був радий вiйнi.

«От тепер настав час показати менi себе! – думав Єремiя. – Пiду на Москву, поведу свое вiйсько, розiб’ю москалiв, наберу побiдних лаврiв. І швидко про мене заговорять у Варшавi. Про мою славу пiде чутка по всiй Польщi, а може й далi».

Воевода московський Бутурлiн вступив з вiйськом в Полтавщину i зруйнував Миргород. Загони московського вiйська виступили на Чернiгiв.