Князь Єремія Вишневецький

Єремiя вислав тисячу свого вiйська на москалiв з паном Длотовським, але вiйсько було побите москалями. В мiсяцi лютому 1634 року Лука Жолкевський привiв з-за Днiпра вiйсько з полякiв, литвинiв, нiмцiв та украiнських козакiв пiд приводом полковника Якова Острянина й пiшов в Московщину на мiста Сiвськ, Курськ та Рильськ.

Єремiя хапався, щоб захистити й обороняти своi городи й села. Вiн зараз пристав з своiм вiйськом до Жолкевського, кинувся за московську границю, почав там палити московськi села i випалив iх так багато, що козаки його продражнили палiем.

Вiйсько Єремiiне й Жолкевського обложило Путивль, але не могло його взяти, потiм пiшло на Сiвськ, обложило його, пошарпало й попалило, але не взяло. Саме тодi пройшла чутка, що на Лубенщину йдуть татари. Єремiя на той час забувся й про своi лаври й повернувсь з своiм вiйськом у Лубенщину, щоб одбиватись од татар. Його загони вигнали татар, але швидко потiм Москва постановила з Польщею Полядiвський мир i Єремii не вдалось добути собi слави в Московщинi в битвах з московським вiйськом. Вiн тiльки показав жорстокiсть та дикiсть своеi вдачi, бо руйнував i палив, неначе татарська або давня монгольська орда. Зате ж через кiльки рокiв князевi Єремii довелось добувати собi слави в рiдному краi в битвах з козаками, котрi встали на Польщу. І вiн добув собi слави на ганьбу славного роду князiв Вишневецьких.

Завзятий фанатик, польський король Сигiзмунд III постановив, силою завести по всiй Украiнi унiю.

Єзуiти розсипались по Украiнi й силували духовенство й народ до унii. Значнiшi православнi пани приставали до католицькоi вiри й сполячувались. Король щедро роздаркувався, пороздавав великi маетностi на Украiнi значним польським магнатам. Поляки завели на Украiнi панщину, хапали землi вже й за Днiпром у Полтавщинi та Чернiгiвщинi, де тiльки можна було захопити, загарбували навiть землi вольних козакiв i козацькоi старшини. Народ робив на панiв панщину i стогнав у неволi. Десяту частку з хлiба, з пасiк i з усього свого добра селяни оддавали своiм панам. Пани оддавали своi маетностi жидам в посесiю вкупi з церквами. Жиди держали в себе ключi од церков. Народ платив iм за подзвiнне, за хрестини, за вiнчання. Дiти зоставались нехрещенi, молодi жили невiнчанi. Польськe вiйсько стояло по селах на станцiях i обдирало селян, обдирало народ, як хотiло.