Великий Гетсбі = The Great Gatsby

Друга година ночi, а увесь кiнець мису охоплений загравою, кущi вiдсвiчують примарним свiтлом, дроти мiж стовпами мерехтливо зблискують. Та коли таксi завернуло за рiг, я побачив, що це будинок Гетсбi сяе всiма вогнями вiд вежi до пiдвалiв.

Спочатку я подумав був, що там вiдбуваеться черговий бенкет i буйнi веселощi завершуються грою в хованки чи в сардинки, яка поширилася по всiх примiщеннях. Але чому тодi не чути нiякого галасу? Тiльки вiтер шумить у деревах, розгойдуе дроти, i свiтло у вiкнах то гасне, то спалахуе, неначе будинок пiдморгуе комусь у нiчнiй темрявi…

Коли мое таксi, фуркочучи, поiхало геть, я побачив Гетсбi – вiн iшов до мене по травi.

– Ваш будинок виглядае, як павiльйон Всесвiтньоi виставки, – сказав я йому.

– Справдi? – Вiн неуважливо озирнувся. – Це я провiв невеличкий iспекцiйний обхiд. Слухайте, друже, давайте прокатаемося на Конi-Айленд. Моею машиною.

– Уже пiзно.

– То, може, поплаваемо в басейнi? Я за все лiто ще жодного разу в ньому не плавав.

– Менi вже час спати.

– Ну, як хочете.

Вiн чекав, вочевидь, насилу стримуючи хвилювання.

– Мiс Бейкер розмовляла зi мною, – сказав я нарештi. – Завтра я зателефоную Дейзi й запрошу ii на чашку чаю.

– А, добре, – сказав вiн недбало. – Тiльки менi не хотiлося б завдавати вам клопоту.

– Який день буде для вас найзручнiший?

– Який день буде найзручнiший для вас? – квапливо виправив вiн мене. – Повiрте, я справдi не хотiв би завдавати вам клопоту.

– Може, пiслязавтра?

З хвилину вiн розмiрковував.

– Треба б пiдстригти газон.

Ми обидва подивилися туди, де проходила чiтка межа мiж моiм занедбаним, кошлатим травником i його темнiшою, бездоганно рiвною дiлянкою. В мене майнула пiдозра, що вiн мае на думцi мiй газон.

– І потiм iще одне… – сказав вiн нерiшуче й затнувся.

– То, може, вiдкладемо на кiлька днiв? – спитав я.

– Та нi, я не про те. Тобто… – Не знаючи, як розпочати, вiн силкувався пiдшукати потрiбнi слова. – Розумiете, я оце подумав… Менi спало на думку… Ви, здаеться, заробляете небагато, еге ж, друже?

– Та не дуже багато.

Моя вiдповiдь, певно, додала йому рiшучостi, i вiн повiв далi бiльш упевнено:

– Я так i думав – вибачте, якщо я… Розумiете, окрiм основноi своеi справи, я зайнявся ще й побiчною – пiдвернулась, як то кажуть, на сторонi. Тож я оце подумав – оскiльки ви заробляете небагато… Ви ж, здаеться, продаете цiннi папери?

– Намагаюсь.

– То це може вас зацiкавити.