Великий Гетсбі = The Great Gatsby

Часу забере небагато, а заробити можна добре. Щоправда, йдеться про справу, певною мiрою конфiденцiйну.

Тепер я добре розумiю, що за iнших обставин ця розмова могла б переiнакшити все мое життя. Але це була така явна й така нетактовна пропозицiя оплати за послугу, що менi лишалося тiльки одне – вiдмовитися.

– Нi, дякую, я надто зайнятий, – вiдповiв я – На додаткову роботу в мене просто немае часу.

– Не думайте, що вам доведеться мати справу з Вольфсгаймом. – Мабуть, вiн вирiшив, що я цураюся «пропавзицiй», про якi згадувалося за снiданком, але я запевнив його, що вiн помиляеться.

На душi в мене було легко й радiсно пiсля вечора, проведеного з Джордан, i я, здаеться, просто з порога поринув у глибокий сон. Тому не знаю, чи iздив Гетсбi на Конi-Айленд, чи ще кiлька годин «iнспектував» кiмнати свого святково освiтленого будинку. Наступного ранку я з контори подзвонив Дейзi й запросив ii до себе на чашку чаю.

– Тiльки приiзди сама, без Тома, – попередив я.

– Що?

– Приiзди без Тома.

– А хто такий Том? – невинно спитала вона.

В умовлений день зранку вперiщила злива. Об одинадцятiй якийсь чоловiк у дощовику пiдкотив до моiх дверей газонокосарку, постукав i повiдомив, що його прислав мiстер Гетсбi пiдстригти мiй травник. Тiльки тут я згадав, що забув попередити свою фiнку, щоб прийшла по обiдi, тож довелося сiсти в машину й вирушити до селища, де я насилу розшукав ii серед розмоклих вибiлених будиночкiв, а заразом купив кiлька чашок, лимони й квiти.

Квiти я, проте, купив даремно: о другiй годинi вiд Гетсбi прибула цiла оранжерея i до неi – незлiченна кiлькiсть вазонiв. За годину по тому дверi рвучко розчинились, i влетiв сам Гетсбi в бiлому фланелевому костюмi, срiблястiй сорочцi й золотавiй краватцi. Вiн був блiдий, пiд очима – темнi кола пiсля безсонноi ночi.

– Ну, як, усе гаразд? – ще з порога спитав вiн.

– Якщо ви про траву, то вона виглядае чудово.

– Яка трава? – спантеличено спитав Гетсбi. – А, розумiю – газон!

Вiн глянув у вiкно, але, судячи з виразу його обличчя, навряд чи щось побачив.

– Так, виглядае дуже добре, – неуважливо кивнув вiн. – У котрiйсь iз газет сказано, що на четверту дощ припиниться. Здаеться, в «Джорнел». А у вас е все потрiбне до… ну, до чаю?

Я повiв його у кухню, де вiн досить критично подивився на мою фiнку.