Великий Гетсбі = The Great Gatsby

 – Вони прожили над тим гаражем цiлих одинадцять рокiв! А до Тома вона ж нi на кого навiть не дивилася.

Пляшка вiскi – вже друга того вечора – тепер переходила з рук у руки, i тiльки Кетрiн не торкалась ii, запевняючи, що iй «i без нього весело». Том викликав консьержа й послав його по якiсь знаменитi сандвiчi, якi, мовляв, можуть замiнити цiлу вечерю. Я знову i знову поривався пiти – менi хотiлося пiшки пройтися в лагiдних сутiнках до Центрального парку, але щоразу, коли я намагався пiдвестись, мене втягували в якусь безладну, галасливу суперечку, що мов мотузкою прив’язувала мене до крiсла.

А тим часом, можливо, якийсь випадковий перехожий дивився вгору, на нашi освiтленi вiкна, й мiркував, якi таемницi людського iснування ховаються за ними, i подумки я опинявся на мiсцi того перехожого й вiдчував ту саму цiкавiсть. Я був водночас i тут, i там, охоплений i захватом, i страхом перед нескiнченною рiзноманiтнiстю життя.

Мiртл присунула свое крiсло до мого i, гаряче дихаючи, раптом вихлюпнула на мене iсторiю свого знайомства з Томом.

– Ми сидiли у вагонi одне навпроти одного, на тих двох мiсцях бiля тамбура, що iх завжди займають в останню чергу. Я iхала до Нью-Йорка, до сестри, й мала в неi заночувати. Вiн був у фрацi, в лакових черевиках, i я не могла вiдiрвати вiд нього очей, але щоразу, як вiн на мене дивився, я вдавала, нiби розглядаю рекламний плакат у нього над головою. Коли ми приiхали й почали виходити, вiн опинився поряд зi мною й так притиснувся своею бiлою манишкою до мого плеча, що я пригрозила покликати полiсмена, але вiн менi не повiрив.

Вiд хвилювання я була мов у туманi: коли ми з ним сiдали в таксi, я навiть не розумiла, чи це таксi, чи вагон пiдземки. А в головi думка: «Живемо тiльки раз, живемо тiльки раз».

Вона озирнулася на мiсiс Маккi, й кiмната виповнилась ii робленим смiхом.

– Ох, люба! – вигукнула вона. – Я подарую вам цю сукню, як тiльки вона менi набридне. Завтра я куплю собi нову. Менi треба скласти на завтра список усiх справ.

Масаж, потiм перманент, потiм купити нашийник для собачки, й оту попiльничку з пружинкою, i вiнок з чорним шовковим бантом на могилку матусi, такий, щоб пролежав цiле лiто. Неодмiнно треба все це записати, щоб я нiчого не забула.

Була дев’ята година, та майже вiдразу ж я знову глянув на годинник, i виявилося, що вже десята. Мiстер Маккi спав у крiслi, поклавши на колiна стиснутi кулаки – в позi, яку люблять прибирати перед фотоапаратом поважнi дiлки.