Украдене щастя (збірник)

Бо вечiр се святий; палае свiтло всюди,

І огник радости у кождiй тлiе груди!

«Ось вiсiмнадцять сот вiсiмдесят три лiта,

Як Той родивсь, що став учитель, свiтло свiта,

Що за слова любви умер на хреснiм древi,

За правду завiщав усi вiнцi терневi!

І справджуеться Твiй завiт болющий, Христе!

Чи в свiтi виросло любви насiння чисте,

Що сiяв Ти, – чи став щасливший, кращий вiн, —

Не знаю; тiлько те осталося без змiн,

Що за кривавий труд заплатою есть голод,

Що волю й дотепер б’е самоволi молот,

Що гонять за любов, за правду висмiвають,

Що втiшнii сумних, голодних ситi лають!»

От так у самотi я думав; в тьмi кiмнати

Так сумно, важко тут те свято зустрiчати

Без слова любого, без друга i без роду;

Я рад був з каменем на шиi скочить в воду.

А втiм, нараз – се що заблисло в моiй хатi,

Мов сонечко зiйшло i блиски лле багатi?

Мiй зiр ослiплений схилився вниз в тiй хвили, —

А втiм, почувся звук, так нiжний, чистий, милий,

Що, мов роса свята, на серце впав зболiле:

«Невже ж ко мнi любов тобi вже надоiла?»

Я зiр пiдняв – i глянь: в надземнiй красотi

Стояла женщина – не в срiблi-злотi,

А в простiм, хоч зовсiм не вбогiм, чистiм строю,

З лицем, осяяним здоров’ям i красою,

І з мисли виразом могучим на чолi,

І з оком, що пройма глуб серця i цiлi

Простори земнii обнять, здаеться, в силi.

«Хто ти? – промовив я. – Слова твоi так милi,

Знайомий так твiй вид, i голос серцю близький, —

Та чи любить тебе я не занадто низький?»

«Нi ти, анi нiхто, менi по роду рiдний,

Коли любить мене не стане сам негiдний.

Та нинi свято; всi веселi, як хто може, —

То й прикро думать так на самотi, небоже.

О, знаю й я той бiль! Недавно сумувала

І я так в самотi, вiдрадоньки не мала.

Хоч я мiж сестрами, як бачиш, не послiдна

Красою й розумом, та що ж, тому, що бiдна,

То й власний рiд мене цуравсь, – i много-много

Днiв так сидiла я серед плачу гiркого…

Та днесь не тi часи, – сьогоднi й я вже маю

Коханую рiдню, – i днесь ii збираю

На братнiй пир.

І понеслись ми враз на крилах херувима[80 - Херувими – друга (пiсля серафимiв) категорiя ангелiв у небеснiй iерархii.],

І став весь руський край у нас перед очима,

Широкий, килимом укритий снiговим,

І небо яснее зорiлося над ним.