Украдене щастя (збірник)

Чи щирий друг в далекiм краю

тепер у лютiм бою згиб?

Чи плаче рiдний брат, припавши

лицем до прадiдiвських скиб?

Чи, може, ти, моя голубко,

мое кохання чарiвне,

далеко десь з нiмим докором

в тiй хвилi згадуеш мене?

Чи, може, гнучи в собi горе,

ти тихо плачеш у тишi,

а се твоi пекучi сльози

менi стукочуть до душi?

* * *

Не можу забути!

Не гоiться рана!

Мов жалiбнi нути

iз струн теорбана

чи голосно грають,

чи ледве iх чути,

все жалем проймають —

не можу забути!

Не гоiться рана,

хоч мию слезами,

хоч час на ню капле

цiлющi бальзами,

хоч сонечко грiе

i зiрка рум’яна

цiлуе, ярiе —

не гоiться рана!

Хоч як ти далеко,

я все тебе бачу;

хоч стратив давно вже,

щодень тебе трачу;

хоч люта розпука

минулася п’яна

i клином розлука,

гадюка погана,

лежить помiж нами,

дiвчино кохана, —

кохання без тями,

не гоiться рана.

* * *

Безсилля – ах! яка страшная мука!

Чуття ще в серцi полум’ям горять

i думи рвуться як орел ширять,

та воля мов розбита, мов безрука.

Немов стрiла з розламаного лука

не полетить, так нинi не летять

слова, i блиски, й фарби, не хотять

служить уявi. – Ох, важка розлука!

Неначе з гiр, де повно свiтла, барви,

i запаху, i спiву пташенят,

i стрекоту сверщкiв, потокiв шуму,

зiйшов я вниз, де гниль, поганi лярви,

де душно, мрячно, пута, знай, дзвенять

i чахне дух серед зневiри й глуму.

* * *

Недовго жив я ще, лиш сорок лiт,

i сил не тратив на пусту мамону[40 - Маммон (Мамона) – сирiйський бог наживи i багатства; у переносному значеннi – користолюбство, прагнення до наживи.].

Невже ж уже минув я свiй зенiт

i розпочав спадистий шлях до склону?

О бiдна расо, що такий твiй плiд

слабий! Хвалиться ним нема резону.

Та й швидко ж той твiй метеор поблiд,

не мавши навiть доброго розгону!

Аж соромно, та що його робить!

І кiнь, мовляв, не тягне понад силу.

Хай велетнi могли спiвать, творить,

могли боротись, тiшиться, любить

в вiсiмдесятiм роцi – нам в могилу

вже в сороковiм треба карк хилить.

* * *

Я поборов себе, з корiнням вирвав з серця

усi iлюзii, всi грiшнi почуття,

надii, що колись вiльнiше ще дихнеться,

що доля ще й менi всмiхнеться,

що блиснуть i менi ще радощi життя.

Я зрiкся iх навсе.