Украдене щастя (збірник)

У тачку життеву

запряжений, як наймит той похилий,

я мушу так ii тягти, покiль живу,

i добре чую се, ярма не розiрву

i донесу його до темноi могили.

Менi не жаль життя, бо що ж воно давало?

Куди не глянь, усюди браки й дiри.

Робив без вiддиху, а зроблено так мало,

i iнших загрiвав, аж на кiнцi не стало

у власнiм серцi запалу, нi вiри.

* * *

З усiх солодких, любих слiв,

якi я чув iз твоiх уст,

одно лишилося менi

i, наче срiбний дзвоник той,

i досi в серцi гомонить —

одно маленьке словечко:

Слухай!

Коло стола сидiли ми,

широкий i шумний гурток,

розмова йшла веселая;

нараз затихли всi, немов

по хатi ангел пролетiв;

лиш ти, до мене звернена,

серед загальноi тишi

казала звiльна, мов у снi:

Слухай!

І враз ти зупинилася,

злякалась голосу свого

серед загальноi тишi,

i рум’янцем облялося

твое лице, а при столi

на тебе всi ззирнулися —

i те, що хтiла ти сказать,

ухопив ангел, що в ту мить

отам по хатi пролетiв.

Минуло много-много лiт,

минулись муки й радощi;

i тих, що весело тодi

коло стола балакали,

розвiяв вихор життевий

по свiтi, наче пил марний;

лиш те одно слiвце твое

i досi у моiй душi,

мов срiбний дзвоничок, дзвенить.

І досi iз рожевих уст

я чую любе, привiтне:

Слухай!

І досi ще тремтить душа,

ждучи чогось таемного,

блискучого, величного,

що за летючим словом тим,

мов цар за курiером вслiд,

явитись мало.

В глибокiм, темнiм пралiсi

мандрiвець блудить змучений;

тривога, голод, близька нiч,

мов звiра дикого стрiльцi,

його женуть все дальш i дальш.

У груди духа не стае, —

здаеться, трiсне серденько,

i ноги змученi тремтять,

а вiн бiжить, бiжить, бiжить!

І причуваеться йому,

що десь далеко, ледве чуть,

теленька дзвоник: дзiнь-дзiнь-дзiнь!

Вiн знае, що весь день уже

за тим зрадливим голосом

бiжить даремно; iнколи

догадуеться, що, мабуть,

се дзвонить власний страх його,

а вiн, проте, бiжить, бiжить!

Ану ж там справдi битий шлях?

Ану ж там хата теплая?

Ану ж лице коханее?

Ану ж там дивнi радощi?

Дзiнь-дзiнь! Дзiнь-дзiнь!

Дзiнь-дзiнь! Дзiнь-дзiнь!

Слухай!

Із циклу «Спомини»

* * *

Я згадую минулее життя

спокiйно, та без радости, без туги:

одно iз нього винiс я чуття,

що я не був у нiм щасливий, други.