Украдене щастя (збірник)

Усiми нервами приляг

Мiй дух до неi, мила, —

І тут вона – аж страх! аж страх! —

Твiй вид менi явила.

Неначе блискавка ярка,

Що зразу слiпить очi,

Що враз i тiшить, i ляка,

Нiч робить з дня, день з ночi, —

Отак для мене був твiй вид

І розкiшшю й ударом;

Я чув: тут смерть моя сидить,

Краси вповита чаром.

Я чув, i з жаху весь тремтiв,

І розкiшшю впивався;

Вiд тебе геть тiкать хотiв,

Круг тебе все снувався.

Мов той Іксiон[31 - Іксiон – персонаж античноi (давньогрецькоi) мiтологii; гiгант, цар лапiфiв, батько Кентавра, якого за спробу спокусити Геру Зевс кинув у Тартар, де вiн карався, прив’язаний до вогненного колеса, що вiчно оберталося.

У колесо-катушу,

Так рiк за роком мучусь я,

І бiль мою жре душу.

І дармо лiку я шукав

На сю свою хоробу;

Кого зрадливий Сфiнкс[32 - Сфiнкс – персонаж египетськоi та давньогрецькоi мiтологiй; фантастичне чудовисько з левиним тiлом i людською головою, яке, сидячи на високiй скелi поблизу Фiв, загадувало подорожнiм загадку, а нездатних вiдгадати ii пожирало.

Не пустить аж до гробу.

Нi, не тебе я так люблю,

Люблю я власну мрiю!

За неi смерть собi зроблю,

Вiд неi одурiю.

* * *

Чого являешся менi

У снi?

Чого звертаеш ти до мене

Чудовi очi тi яснi,

Сумнi,

Немов криницi дно студене?

Чому уста твоi нiмi?

Який докiр, яке страждання,

Яке несповнене бажання

На них, мов зарево червоне,

Займаеться i знову тоне

У тьмi?

Чого являешся менi

У снi?

В життю ти мною згордувала,

Мое ти серце надiрвала,

Із нього визвала однi

Отi ридання голоснi —

Пiснi.

В життю мене ти й знать не знаеш,

Ідеш по вулицi – минаеш,

Вклонюся – навiть не зирнеш

І головою не кивнеш,

Хоч знаеш, знаеш, добре знаеш,

Як я люблю тебе без тями,

Як мучусь довгими ночами

І як лiта вже за лiтами

Свiй бiль, свiй жаль, своi пiснi

У серцi здавлюю на днi.

О, нi!

Являйся, зiронько, менi

Хоч в снi!

В життю менi весь вiк тужити —

Не жити.

Так най те серце, що в турботi,

Неначе перла у болотi,

Марнiе, в’яне, засиха, —

Хоч в снi на вид твiй оживае,

Хоч в жалощах живiше грае,

По-людськи вiльно вiддиха,

І того дива золотого

Зазнае, щастя молодого,

Бажаного, страшного того

Грiха!

* * *

Отсе тая стежечка,

Де дiвчина йшла,

Що з мойого сердечка

Щастя унесла.