Украдене щастя (збірник)

О Бозi, духах мож ся сумнiвати

І небо й пекло казкою вважати,

Та ти й краса твоя – не казка, нi!

І час прийде, коли весь свiт покине

Богiв i духiв, лиш тебе, богине,

Чтить буде вiчно – тут, на полотнi.

* * *

Ось спить дитя, невинний ангел чистий.

Смiесь у снi – се ангел з ним iграе…

Сплакне у снi – се ангел, в облак мглистий

Розплившися, манить його й щезае.

І сон отсей нестертий, вiковистий

В душi його по собi слiд лишае:

З дитячих снiв той ангел променистий

Раз в раз бажання, тугу в нiм збуджае.

Рвесь молодець вiд батька i вiд мами

Чогось шукати десь в чужiй чужинi,

А ангел з далi кличе: «Д’ минi! Д’ минi!»

Любви, надii вiн спiшить стежками,

Там плiд здобуде, тут лиш квiти зв’ялi,

А ангел з далi кличе: «Далi! Далi!»

Із книги «Зiв’яле листя. Лiрична драма»

(Львiв, 1896; 2-е вид., Киiв, 1911)

Із циклу «Перший жмуток»

(1886—1893)

* * *

Не знаю, що мене до тебе тягне,

Чим вчарувала ти мене, що все,

Коли погляну на твое лице,

Чогось мов щастя й волi серце прагне

І в грудi щось метушиться, немов

Давно забута згадка пiль зелених,

Весни i цвiтiв, – молода любов

З обiйм виходить гробових, студених.

Себе я чую сильним i свобiдним,

Мов той, що вирвався з тюрми на свiт;

Таким веселим, щирим i лагiдним,

Яким я був за давнiх, давнiх лiт.

І, попри тебе йдучи, я дрижу,

Як перед злою не дрижав судьбою;

В твое лице тривожно так гляджу, —

Здаесь, ось-ось би впав перед тобою.

Якби ти слово прорекла менi,

Я б був щасливий, наче цар могучий,

Та в серцi щось порвалось би на днi,

З очей би слiз потiк поллявся рвучий.

Не знаемось, нi брат я твiй, нi сват,

І приязнь мусила б нам надокучить,

В життi, мабуть, нiщо нас не сполучить,

Роздiльно нам прийдеться i вмирать.

Припадком лиш не раз тебе видаю,

На мене ж, певно, й не зирнула ти;

Та прецiнь аж у грiб менi – се знаю —

Лице твое прийдеться донести.

* * *

Так, ти одна моя правдивая любов,

Та, що не суджено в життi iй вдовольниться;

Ти найтайнiший порив той, що бурить кров,

Пiдносить грудь, та ба – нiколи не сповниться.

Ти той найкращий спiв, що в час вiтхнення сниться,

Та ще нiколи слiв для себе не знайшов;

Ти славний подвиг той, що я б на нього йшов,

Коб вiра сильная й могучая десниця.