Украдене щастя (збірник)

Вiн народився у галицькiй «Ботокудii», дикiм краю азбучних вiйн та новоерiвського угодовства, Плосколобiв та Безумовичiв, Люнатикiв та докторiв Бессервiссерiв, аби вирости серед них на справжнього европейця i випровадити свiй темний люд на ясну путь просвiти i вселюдського поступу.

Вiн рано осиротiв, ще дитиною втративши батька й матiр, а вирiс на Батька й Учителя цiлоi нацii.

Вiн не був допущений до викладання в рiдному унiверситетi, який тепер iз гордiстю носить його iм’я, а сам став високим унiверситетом та цiлою академiею наук для своеi пошматованоi чужими iмперiями, погвалтованоi та знекровленоi Батькiвщини.

Десять лiт вiн томився «в наймах у сусiдiв», аби тяжкою працею заробити на прожиток собi i своiм дiтям, здобуваючи натомiсть хiба що несправедливi звинувачення у вiдступництвi од власних «землячкiв»-«патрiотiв» i гiркi кпини й закиди од тих-таки невдячних «сусiдiв», а тим часом для освiдомлення та духового визволення власного народу та його самоствердження «у народiв вольних колi» зробив багато бiльше, нiж будь-хто з його сучасникiв i мало хто – з наступникiв.

Доля подарувала йому понадлюдську мiру таланту, та в заплату за цей щедрий дар прирекла: «Будь русином i хлопським сином» – i поклала на його хлопськi плечi важке ярмо нацiонального обов’язку – «собачого обов’язку», за його власним жорстко одвертим визначенням.

Доля не пошкодувала йому понадсильних випробувань i страждань, вiдтак найкращi твори його – то «правдивi Schmerzenskinder» (дiти страждання), декотрi з яких так i зосталися «невродженими дiтьми» – «невиспiваними спiвами», зачиненими на днi його зболеного серця.

Вiн обстоював право на щастя мiльйонiв знедолених, – а сам зiзнавався, що так i не був щасливий в особистому життi.

Своiм культуротворчим трудом вiн будував «золотий мiст зрозумiння i спочування мiж нами i далекими людьми, давнiми поколiннями», – а часто-густо не мiг знайти порозумiння, спiвчуття й пiдтримки у колi найближчих i найрiднiших людей.