Украдене щастя (збірник)

Та вiн привик до сього. Часто рiки,

Широкi багна, солянi озера

Перебiгали шлях його. Безстрашно

Ішов вiн в воду, з хвилями боровся,

Вiтрам, дощам i громам опирався.

Природа мучити його могла,

Як мачуха нелюблену дитину, —

Та смерть його боялась.

Інколи

Його якась невиразима туга

Проймала, то знов злiсть, ненависть люта

Пiд горло пiдступала, серце тисла,

Немов клiщами. Вiн грозив на захiд,

Кляв Бога i себе. Та швидко напад

Минав, вiн чув себе оп’ять безсильним,

Нiкчемним червом i в знесиллi падав

Серед пустинi i лежав, мов труп.

І почала його проймать нетямна,

Страшна тривога на ту саму думку,

Що може не дiйти вiн до мети.

Тодi зривавсь i, мов хто гнав за ним,

Заперши дух, спiшив, i бiг, i гнав,

Глибоко грузнучи в пiску пустинi,

По будяках ранив до крови ноги,

І все на захiд прямував.

Як довго

Спiшив отак – хто знае. Бачилось

Йому, що, може, й сотнi лiт.

Минувше, мов потоплена краiна,

Помалу западало в забуття;

Остались тiльки, як далеко взад

Мiг пам’яттю сягнути, спомини

Отсеi дивноi вандрiвки.

Врештi

Дiйшов до цiлi. Вечiр був бурливий.

І сонце вже за хмари закотилось,

Коли, продроглий, хорий i нещасний,

Пiд райською стiною станув Каiн.

Весь низ ii вже в пiтьмi потонув.

Далеко десь, неначе пiд землею,

Грiм гуркотав, i вiтер за стiною

Стогнав i плакав.

Чи втома се вчинила, що в тiй хвилi

Якимсь немов спокiйним чувся Каiн,

І перший раз по смертi брата вiн,

Як те дитя до мами, притулившись

До зимноi стiни, заснув сю нiч.

Та супокою й тут вiн не найшов,

І сни страшнi всю нiч його томили.

Вiн кидавсь, i кричав, i криком своiм

Глушив могуче вiтру завивання.

А рано вставши, був немов розбитий,

Ще бiльш нещасним чув себе, нiж досi.

Холодний ранок був, все небо скрiзь

Засунулося хмарами й лило

Дощу потоки. Наче сiре море,

Тяглась пустиня в безконечну даль,

Понура, в своiй величi грiзна.

А обiч, доки видко, одностайна

Стiна, гладка мов лiд, i височенна,

Здаеться, аж до неба – нi проходу,

Нi брами, нi нарiжниць, – рiвно-рiвно

Бiжить вона, мов свiт увесь надвое

На вiки вiчнi перерiзать хоче.