Шенгенська історія. Литовський роман

На всiх стiнах iдальнi висiли портрети статечних чоловiкiв у старовинних строях.

– А хто цей Кравець? – поцiкавився Клаудiюс.

– Власник садиби, – вiдповiв пакистанець.

– А чим вiн займаеться?

– Бiзнесом, – холодно вiдрубав Ахмед, даючи зрозумiти, що йому не подобаеться цiкавiсть щойно прийнятого на роботу садiвника. – Я маю ще дати вам ключi вiд службовоi машини та показати господарськi будiвлi…

– А яка машина? – пожвавилася Інгрида.

– Зараз побачите! – спокiйно охолодив ii цiкавiсть пакистанець.

Звернувши за особняк i пройшовши алеею, висадженою хвилястою лiнiею, всi трое вийшли до викладеного бетонними квадратними плитками майданчика, на який виходили вiкна, дверi i двое в’iзних ворiт одноповерхового цегляного будинку, збудованого лiтерою «Г». Лiворуч трохи далi виднiлася вже знайома огорожа садиби i ще однi ворота.

В руках у Ахмеда знову задзвенiли ключi. Вiн вiдчинив дверi, i вони зайшли всередину.

– Отам, – показав вiн праворуч на блискучi сталевi дверi, набагато солiднiшi, нiж вхiднi, – вхiд у льох i морозильники.

Дверi з лiвого боку вiдчинилися з легким скрипом, i вони увiйшли в гараж, де Клаудiюс на свiй подив побачив таку ж вiнтажну машину, як i та, якою приiхав Ахмед. Вiдрiзнялася вона тiльки кольором – приемним свiтло-бiрюзовим. Може, саме через колiр дерев’янi деталi кузова здалися Клаудiюсу темнiшими, нiж на машинi пакистанця.

– А вона iздить? – спитала Інгрида.

Ахмеду iронiя в голосi дiвчини явно не сподобалася.

– Їздить, i буде iздити, якщо ви не зламаете. А якщо зламаете – доведеться оплачувати ремонт, – холодно мовив вiн.

– А як вона називаеться? – зацiкавився Клаудiюс.

– «Моррiс Майнор Тревел».

– У вас теж така? – доброзичливо уточнив хлопець.

На смаглявому обличчi Ахмеда з’явилася ледь помiтна посмiшка.

– Так, – видихнув вiн. – Це одна з найкращих британських машин! Класика! Позаминулий господар садиби знався на автомобiлях. Останнi двое просто купували все, навiть не знаючи, що вони купують…

Ахмед витягнув iз портфеля прозорий пластиковий конверт iз ключами вiд машини i простягнув Клаудiюсу.

– Вiн не вмiе, це я кермую! – Інгрида простягнула руку й узяла конверт.

Ахмед трохи розчаровано глянув на хлопця.