Шенгенська історія. Литовський роман

Кухонна технiка? Комбайн iз електричною м’ясорубкою? Теж не мiг бути аж таким важким, та й не був Вiтас настiльки сiльським хлопцем, щоб дарувати своiй коханiй на Рiздво кухонне приладдя!

Цiкавiсть пришвидшувала ритм серця, i Рената на ходу споглядала на Вiтаса, чекаючи, що вiн усе ж розкрие таемницю подарунка до того, як вiдсуне замок-блискавку на торбi.

Але Вiтас тiльки посмiхався хитро i мовчав, зиркаючи на заснiжене полотно землi по обидва боки дороги, яку взяв у лещата зимовий лiс.

На заснiженiй гравiйцi Рената зменшила швидкiсть, i машина плавно захиталася.

Знову, як кораблик до пристанi, повiльно приткнувся червоний «фiат» переднiми колесами до кiнця колii, зупинившись пiд бiчною дерев’яною стiною комори.

Стежка вела прямо вiд машини на порiг будинку. Протоптана не машиною, звiсно, а тому, що цiею стежкою човгав щодня по кiлька разiв Йонас до Барсаса або в комору, чи в льох, що мiстився за коморою.

Дошки порога жалiбно скрипнули, коли Вiтас опустив на них важку торбу. Удвох занесли вони вантаж на половину Ренати.

– Таких важких подарункiв я нiколи в життi не отримувала! – зiзналася Рената, подивившись на долоню лiвоi руки з червоною смугою вiд ручки торби. – Це що, будматерiали?

– Нi, дещо оригiнальнiше! Але якщо тобi не сподобаеться, то подаруемо твоему дiдовi! Йому точно пiдiйде! Хоча я для нього пляшку «Жальгiрiса» привiз… Загалом, вибирай, що хочеш? Кота в лантуху чи пляшку «Жальгiрiса»?

– Кота в лантуху, – Рената розвела руками.

– Тодi тримай! – Вiн нахилився, бжикнув блискавкою замка, розкриваючи торбу, вiдтягнув ii край, аби Рената могла зазирнути всередину.

– Що це? – здивувалася дiвчина, розглядаючи дивний прилад вiйськово-зеленого кольору, розмiром зi швейну машинку.

– Це «чорна скринька», – пояснив нарештi Вiтас. – Для лiтакiв.

На обличчi Ренати застиг подив. Вона зазирнула у вiчi Вiтасу дивним, розчарованим поглядом.

– Звiдки вона у тебе? – спитала дiвчина пiсля паузи.

– В дев’яностому батьковi на радiозаводi замiсть зарплати за рiк сiм штук дали, обiцяли потiм назад викупити, але Союз розвалився, i вони залишилися у нас… Я думав, тобi буде цiкаво! Адже вона новiсiнька!

Рената раптом зареготала, не зводячи очей iз Вiтаса.

– Ти чого? – Вiтас, здавалося, образився.

– У мене немае лiтака, – крiзь смiх викрикнула вона. – Й у дiда також немае!

У кiмнатi, заповненiй дзвiнким смiхом Ренати, Вiтас раптом вiдчув себе дурнем, повним дурнем.