Шенгенська історія. Литовський роман

99, iси, скiльки заманеться!» І стрiлка, що вказувала на бiчну вуличку, де розмiстилася та сама китайська забiгайлiвка, яка забезпечила його першим лондонським заробiтком. У першу годину Клаудiюс навiть лiчив, скiльки людей його щит звернув iз дороги i вiдправив пiдкрiпитися до китайцiв, але потiм перестав.

Інгрида волочилася крамницями, час вiд часу навiдуючись до свого коханого. Раз принесла каву в паперовому горнятку з пластиковою накривкою. Другий раз – ситний пирiжок iз картоплею.

– Може, пiдемо посидимо в кав’ярнi? – запропонувала вона, пiдiйшовши до Клаудiюса вже десь о четвертiй.

– До восьмоi не можу, – втомлено видихнув хлопець. – «Довгий» сказав, що якщо прийде i мене не застане, то за день не заплатить!

– Цiкаво, а тут можна отримати роботу напряму?! – пирхнула Інгрида. – Так, щоб не за когось працювати, а за себе?

– Треба шукати, – впевнено промовив Клаудiюс. – Ще кiлька днiв тут простою, а бiльше – нi! Вже ноги гудуть!

– А менi що робити? – спитала розгублено Інгрида.

– Пiди в нацiональну галерею! Вона безкоштовна та велика!

– Гаразд, – дiвчина покiрно кивнула. – Пiду закохуватися в свiтовi шедеври!

«Довгий» з’явився тiльки о чверть на дев’яту, коли Клаудiюс, опустивши щит-покажчик догори дригом, притулив його до стiни кутовоi крамницi одягу мiж вiтринами, а сам сидiв навпочiпки, спираючись спиною об ту ж стiнку. Настрiй був гидкий. Вiн уже думав, що його просто кинули, як якогось розтелеху.

Інгридi ж настрiй приятеля не просто передався, а передався в обтяженому варiантi.

Однак «Довгий» усе ж з’явився. Вiдлiчив Клаудiюсу тридцять фунтiв – по три за кожну годину роботи, i пiдказав, що тепер вiн може вiднести щит-покажчик у китайський ресторанчик i його там безкоштовно погодують.

– А ii? – поцiкавився Клаудiюс, показавши рукою на Інгриду, котра стояла трохи вiддалiк.

– Їi? Нехай на вулицi зачекае! А ти вiзьми це, – вiн передав хлопцевi маленький пластиковий пакет. – Поклади його в кишеню куртки i потихеньку накидай туди всього. Краще шматочки свинини та курки!

Китайцi – юнак i дiвчина, що прибирали з вiльних столикiв посуд, – побачивши рекламний щит-покажчик у руках Клаудiюса, привiтно закивали.