Шенгенська історія. Литовський роман

 – Бабусю Северюте пам’ятаеш?

Онучка кивнула.

– Моя Юрате та Римас залишили тебе з нами, коли тобi ще й шести не виповнилося. Поiхали на пiвроку в Англiю на заробiтки… І де вони? Де iхнi заробленi фунти? Куди вони зникли? Що з ними ця Європа зробила? Вона iх просто вбила!

Рената пiднялася з-за столу, розмазала сльози долонями по щоках.

– Я зараз, вибач, дiду! – сказала i вийшла.

Повернулася через кiлька хвилин, умита.

Якийсь час iли мовчки. На кухнi у дiда було теплiше та затишнiше, нiж у Ренати.

Вона раз по раз зиркала на всi боки. Здавалося, все тут iз дитинства знала, кожен вбитий у стiнку i загнутий цвях, на якому висiла то каструля, то друшляк. І все одно оглядатися тут було цiкаво. Думки легко пiдпорядковувалися цiкавостi, лишаючи в спокою теми важкi, що викликають смуток й iнодi – сльози.

– Одягнися, пiдемо на зiрки подивимося! – запропонував дiд Йонас, коли чай уже допили.

Вони вийшли на порiг. Дiд у накинутому на плечi старому сiрому драповому пальтi, внучка – в китайському пуховику.

Зiрки палали яскраво на темно-синьому небi. Здавалося, що вони вiддзеркалюються на бiлiй скатертинi снiгу.

– Он там i там рокiв iз десять тому по вечорах свiтилися вiкна, – дiд показав рукою в бiк занедбаних сусiднiх хуторiв. – Цей помер, – вiн затримав витягнуту руку, потiм повiв ii далi, – цей потонув, цей спився, цi поiхали на заробiтки… Я тут останнiй… Якщо ти поiдеш…

– Я ще не знаю, – зiзналася Рената.

– Хочеш, я тобi пальто пошию? У мене десь сувiй драпу лежить, сiро-блакитний, йому зносу не буде! – запропонував раптом старий.

– Ти вже рокiв десять голку в пальцях не тримав!

– Вiчний «Зiнгер» працюе, та й пальцi ще мiцнi… Пальто, природно, до кольору машини не пiдiйде, – вiн усмiхнувся. – Пiд нього доведеться купувати ще одну машину, антикварну…

– Згода, – Рената кивнула. – Тiльки потiм пришиеш пiд петлю лейбик «Зроблено в Китаi».

– Нi, – дiд захитав головою. – Пришию: «Зроблено в Литвi.

Фабрика Йонаса»!

Роздiл 9. Лондон

М’яка лондонська зима спочатку втiшила Клаудiюса. Все мiсто святкувало Рiздво, гамiрно та весело. По Оксфорд-стрит вешталися юрби туристiв. Суцiльна молодь. У лiвому вусi дзвенiла iспанська мова, в правому – польська. А Клаудiюс стояв на розi Оксфорд-стрит i Бервiк-стрит, встромивши свою жердину з рекламним щитом в асфальт тротуару. Напис на жердинi справдi привертав увагу перехожих: «Буфет за 5.