Сагайдачний

– Та до смертi не будемо битися, ти кажи, скiльки разiв хочеш?

– Хай буде по трьох.

Зложилися, поставивши лiвi руки поза себе. Семко напер на Марка з усiеi сили, хотiв йому зараз показати свою перевагу. Марко вiдбивався зполегка, поки не зажив Жмайловоi штуки. Зачепивши раз шаблю противника, вiн став так хутенько нею колувати, що Семко не мiг ii висвободити. Потiм зiгнув нагально руку в лiктi, вибив Семковi шаблю з руки з такою силою, що вона геть полетiла понад голови окружаючих.

Всi аж охнули з подиву, бо Марко за той час анi кроком з свого мiсця не рушився, а Семко уходив в бурсi за великого мистця на шаблi.

Семко ще не змiркував, чим Марко над ним горуе, i розпочав двобiй так само. До того вiн був ще подражнений i гарячився. Марковi прийшлося тепер ще скорше його поконати.

– Пiдожди, небоже, я вже знаю, як ти робиш, тепер тобi не вдасться.

Семко став увихатися, щоб тiльки не дати своеi шаблi захватити. Та Марко таки доконав свого i третiй раз вибив з руки шаблю.

Семко, червоний мов буряк, задиханий, наблизився до Марка i, подаючи йому руку, каже:

– Ти тепер у бурсi будеш перший, нiчого казати. Але я мушу твоеi штуки навчитися.

– Так, то по-лицарськи, – каже вдоволений даскал, – ну, тепер, хлопцi, поцiлуйтеся i будьте приятелями.

На кульчичан стали тепер дивитися iнакше, i кожний забiгав, щоб з ними познайомитися.

– А чи твiй брат також такий мистець на шаблi? – питали, показуючи на Петра.

– Вiн також мистець, але вiд лука.

– Давайте лука! – кричали спудеi.

Петро взяв у руку лука, попробував силу тятиви, вiдтак зважив стрiлу в руцi й спитав:

– Куди маю стрiляти?

– Цiли в турка, он там, на огорожi.

Справдi, намалювали там хлопцi вуглем турка у великiй чалмi, з бородою, та ще з файкою в зубах.

– Де цiлити?

– Кажуть тобi, в турка, не бачиш?

Та виджу, що в турка, але де – в око, в нiс, в писок?

– Невидальщина! Ти собi жартуеш з нас! Буде з тебе, як поцiлиш у голову.

– Я з вами, вiдай, не договорюся. Отож кажу вам наперед, що поцiлю в лице коло носа або в сам нiс, бо ще не знаю сили того лука.

Петро зложився i випустив стрiлу. Вона поцiлила турка в сам нiс. Знову усi охнули.

– Тепер цiлю в зуби, – каже Петро, дуже радий з того, що так йому повелося.

Знову фуркнула стрiла i попала турковi в зуби.

– Господи, а це що? – питали спудеi, зачудованi.

– Бiса iмiет! – каже один.