Сагайдачний

Бурса стояла зараз побiч ректорського дому, з якого виходило одне вiкно на бурсове подвiр'я i огород, так, що вiн усе мiг бачити, що робила молодь, вiддана його опiцi.

Бурса – то великий будинок, боком до вулицi обернений. Входилося у вузькi сiни, звiдки йшли дверi до просторих кiмнат. До такоi одноi повiв iх диякон.

Хлопцi, ввiйшовши досередини, не знали, на яку ступити. Усе було для них новiстю. Посерединi стояли довгi столи з лавами, по боках – лежанки для бурсакiв. У тiй кiмнатi була заразом i спальня, i iдальня, i тут вони вчилися.

У бурсi мали примiщення тi хлопцi з околицi, якi не мали спромоги мешкати в городi, були дiти княжих державцiв i слуг з подальших околиць, мiщанськi дiти з поблизьких мiстечок i городiв. За свое удержання платили невеликi оплати, а багато iх було-таки на вдержаннi князя.

Як кульчичане туди попали, було тут дуже гамiрно, бо якраз поз'iздилися бурсаки з дому i наука леда день мала зачатися.

Диякон розповiв даскаловi, що був над бурсою поставлений волею ректора.

Степан йому вклонився i всунув в руку золотого, чим вiдразу з'еднав собi його ласкавiсть. Вiн вишукав для кульчичан краще мiсце, i то одне бiля другого, щоб iх не розлучати. Вдоволений Жмайло просив ще даскала про опiку, розпрощався i пiшов до Плескача.

На тiм зiйшов час до полудня. У сiнях почувся дзвiнок, i зараз почали напливати в кiмнату хлопцi, що бавились на подвiр'i, до обiду. Даскал показав хлопцям iх мiсця.

По обiдi повиходили всi на бурсову площу, де вони забавлялися та заводили рiзнi молодечi iграшки.

Скакали через шнурок, перебiгалися, кидали м'ячем, метали списами дерев'яними або стрiляли з лукiв до мети. Даскал пояснював кульчичанам бурсовий порядок, а далi прикликав до себе старшого спудея (школяра) i казав i тих новикiв взяти до гурту. Хлопцi повеселiшали, осмiлилися i стали з другими забавлятися.

– Цiкавий я, – питае один бурсак Марка Жмайла, – що ти вмiеш?

– Я вмiю на шаблi битися.

– У нас лише дерев'янi шаблi, бо залiзних не можна.

– Я також залiзноi шаблi не вживаю.

– Семку! – кликнув хтось. – Ходи сюди, на шаблi з ним помiряешся.

Всi зацiкавились, i заки прийшов прикликаний Семко, вже й двi дерев'янi шаблi з'явилися. Марко зняв свою капоту i засукав рукави. Те саме зробив i Семко, i вони стали напроти себе, окруженi бурсаками. На площi вiдразу затихло, i всi сюди позбiгалися.

– До кiлькох разiв маемо складатися? – питав Семко.

– Як хочеш, складаймося, поки один одного не поконае.