Сагайдачний

– Покажiть менi його, – каже Карий.

Привели Петра.

– Отаке щеня мене, Карого, перехитрило i поконало?!

– Як Давид Голiята, – каже хтось iз гурту. Дрозд узяв Петра попiд пахи i пiднiс угору, як снiп соломи:

– Славний ти хлопець далебi! Давай тебе поцiлую.

– Слухай, пане Дрозд, чи миримось?

– Не хочу i слухати про те.

– А таки послухай! Моi товаришi будуть мститися на тобi за мене. Не йти тобi бiльше тим лiсом, а як пiймають, то згинеш у тяжких муках. А хоч би ти з Самбора i не рушався, то тебе й там знайдуть.

– Анi пес того не буде знати, що я тебе пiймав.

– Тобi так лише здаеться. Чи гадаеш, що моi люде не пiдслухують, що тут говориться? Я навмисне закликав тебе по iменi так, що аж в лiсi було чутно. А коли ти мене пустиш, то, я не то що твоеi валки нiколи в життi не буду чiпати, та ще тобi дам такий знак, що нiхто тебе не займе нiколи, пiд горлом. Пам'ятай, що рука Максима Карого далеко й широко сягае.

Дрозд став надумуватися. Може, вiн i добре говорить, краще було б не зачiпати чорта. Цiле життя вiдтак мучитися непевнiстю, що кожноi хвилi може бiда трапитися.

– А хто мене впевнить, що ти додержиш слова?

– Карий все слова додержуе, хоч би i вороговi. Ви мене звете ватажком розбишак, а я лицар, запиши собi це. Врештi, роби, як знаеш. Я, пускаючись на такий промисел, був приготований, що скiнчу на палi. Перед тим я був iнший, а що мене до того привело, нащо тобi це знати? Ти не пiп, i сповiдатися перед тобою не буду.

Дрозд надумався ще, а вiдтак каже:

– Розв'яжiть його.

Карий випростувався на всю стать. То був кремезний хлоп. Петро аж налякався свого дiла, побачивши такого велета.

– Ось моя рука, що слова додержу, а ось тобi мiй знак. – Вiн вийняв з кишенi кусок березовоi кори, на якiй були нарiзанi якiсь знаки. – 3 тим можеш йти через той лiс опiвночi сам-один, а волос тобi з голови не впаде. А де ж той жовтодзюб, що мене так хитро сплутав?

Петро став ховатися поза людей, йому здавалося, що великан хоче його роздавити.

– Та тепер нiчого тобi, хлопче, боятися, коли на мирову пiшли. Ось на тобi дукача на спомин вiд Максима Карого. Жий собi, хлопче, на славу свого роду, та най тебе Господь боронить, щоб дожив ти такоi долi, як я. Здоровi будьте, люде добрi. – 3 тим словом вiн скочив у лiс i пропав iм з очей.

З того, що так справа покiнчилася, був Дрозд дуже радий.