Сагайдачний

Вiн був певний, що Карий додержить слова, отже, вiн i та валка, яку вiн буде вести, буде вiльна вiд напастi i грабунку. Через те його слава ватажка рознесеться. Тепер буде можна бiльше за провiд заправляти.

Уже без пригоди заiхали надвечором до Львова. До середини мiста не можна було дiстатися, бо зараз звечора замикано всi брами.

Валка заiхала до самбiрськоi господи.

У той час кожне бiльше мiсто мало у Львовi свою господу. Коли кому було когось треба, то шукав його в його власнiй господi. Тi господи тяглися на лiвiм боцi Полтви рядком, рiвнобiжне з городським валом на городецькiм передмiстi.

Господи то були просторi, заiзди позаду частоколом огородженi; там були стайнi i возiвнi, а спереду мiстилась звичайно гостинна i кiмнати для приiжджих гостей.

Таку одну кiмнату узяв для себе Степан Жмайло i сюди запросив Дрозда. Вiн був дуже радий, що так щасливо добрався до Львова. Дрозд порадив йому, щоби завтра пiшов по iнших господах, чи не трапиться яка валка до Острога, бо самому небезпечно було iхати.

Гостинна у господi була простора кiмната з столами i лавами, де iли гостi, а крiм того, у тiй самiй кiмнатi була й кухня з великою пiччю. Тут варилася у котлах страва. М'ясо пекли над огнем на рiжнах.

Степан Жмайло запросив Дрозда на вечерю. При тiм випитувався, коли Дрозд буде другий раз у Львовi, щоби вже разом з ним вертатися.

Тi, що приiхали тепер з Дроздом iз Сам бор а, оповiдали свою пригоду з розбишаками. Усi, що це слухали, виявляли Дроздовi велику пошану, а вiн лише посмiхався, узявшися пiд боки.

Розумiеться, що й Петровi дiсталось немало уваги за те, що причинився так хитро до пiймання розбишацького ватажка.

На другий день могли самборяне придивитися самому городовi. Вiн був оточений валами i мурами, за котрими стирчали високi вежi костьолiв. Успенськоi церкви ще тодi не було, зате було кiлька церков з монастирями.

Степан Жмайло пiшов по господах шукати за товариством, до якого можна би причепитися.

Йому пощастило знайти нову валку, яка iхала якраз до Острога.

Були це солярi, що iхали з Дрогобича на Львiв з сiллю у великих бриках пiд будами, навантаженими сiллю. До них пристали ще й купцi з Острога.

В тiм часi Львову вiдiбрано право складу. Город, що мав право складу, мiг купцiв не перепустити i змусити чужостороннiх купцiв, щоби свiй товар вiдпродали купцям мiсцевим, а кому треба було, то мусив лише вiд городських вiдкупити i далi везти. За тi склади велись у тих часах вiчнi процеси.