Визволення. Роман мілин

Хтось кашлянув. Врештi голос промовив:

– Канан.

– Покличте серанга, мiстер Шоу, – звелiв тихо Лiнгард, – i розбудiть усiх, щоб не спали. Всi вони лежать на палубi. Тепер чатуйте. Близько щось е. Неприемно, коли воно приходить несподiвано, – додав вiн роздратованим тоном.

Лiнгард пройшов до правого борту й, тримаючись рукою за бакштаг[18 - Бакштаг – мотуз, що тримае щоглу.], почав прислухатися, повернувшись до моря, але звiдти нiчого не почув. Нараз шканцi[19 - Шканцi – центральна частина горiшньоi палуби.

] сповнилися придушеними звуками. Зненацька пролунав довгий, пронизливий посвист, голосно одбившись серед рiвних нерухомих вiтрил, i поволi стихнув, нiби звук, вирвавшись, утiк по водi. Хаджi Вазуб був уже на палубi, готовий виконувати накази бiлоi людини. Однак мовчання знову оповило бриг, доки Шоу не порушив його, спокiйно промовивши:

– Я, сер, пiду з тиндалем наперед. Ми всi там будемо на мiсцi.

– Добре, мiстер Шоу, дуже добре! Пильнуйте, щоб вони не пiдiйшли до борту, хоч я ще нiчого й не чую.

– Хлопцевi, певно, наснилось. Я теж маю добрий слух i… – Шоу швидко пiшов уперед, i кiнець його речення долетiв тiльки невиразним бурчанням. Лiнгард прислуховувався. На корму один за одним вийшли три матроси й почали поратися бiля великого короба над кают-компанiею. Чути було брязкiт i стукiт залiзноi зброi, що ii викидали на палубу. Люди навiть не перешiптувалися. Лiнгард пильно дивився в темряву й хитав головою.

– Серанг! – покликав вiн стиха.

Сухорлявий дiдок збiг сходами так прудко, що його худорлявi ноги, здавалось, не торкалися приступок.

Заклавши руки за спину, вiн спинився перед капiтаном, невиразний у темрявi, але рiвний, як стрiла.

– Хто був на вахтi? – спитав Лiнгард.

– Бедрун Бегiс, – вiдрапортував хрипко Вазуб.

– Я нiчого не чую. Бедруновi, певно, щось здалося.

– Нiч ховае човна.

– А ти бачив його?

– Так, туане. Маленький човен. Перед заходом сонця. Коло берега. Тепер вiн десь тут близько. Бедрун чув його.

– Чому ж ти тодi не доповiв? – гостро спитав Лiнгард.

– Мелiм сказав: «Нiчого нема», хоч я сам бачив. Хiба ж я можу знати, що на думцi в нього чи в тебе, туане?

– А ти щось чуеш тепер?

– Нi, вони спинились. А може, загубили корабель – хто його зна? Може, й бояться…

– Гаразд! – пробурмотiв Лiнгард, стурбовано переступаючи. – Ти, мабуть, брешеш. А що то був за човен?

– Човен бiлих людей, мабуть, на чотири весла, зовсiм невеликий.