Визволення. Роман мілин

Ось, я знов чую його, туане! Там!

Вiн простяг руку, показуючи за борт.

– Ідуть сюди, – додав вiн рiшуче.

Спереду тривожним голосом гукнув Шоу:

– Щось там на водi, сер! Перед самою провою!

– Гаразд! – вiдгукнувся Лiнгард.

Перед його очима промайнула ще чорнiша вiд темряви тiнь. Над водою пролунали обережнi англiйськi слова.

– Який це корабель?

– Англiйський бриг, – трохи вагаючись, вiдповiв Лiнгард.

– А, бриг! А я гадав, щось бiльше, – провадив розчаровано й спокiйно голос iз моря.

– Не пiд’iздiть! – гаркнув Лiнгард. Спокiй цього невiдомого чоловiка здавався йому образливим i збуджував вороже почуття.

– Не пiд’iздiть, якщо не хочете втратити човен. Звiдки ви взялися? Хто ви? Скiльки вас у човнi?

Пiсля цих енергiйних запитань знову запала тиша. Тим часом обриси човна стали виразними. Вiн, певно, трохи просунувся вперед, бо здавався тепер бiльшим. Човен причалив до того борту, де був Лiнгард. І знову почувся спокiйний голос.

– Зараз я вам покажу.

А за хвилину промовив тихше, але виразно:

– Терни об шкафут. Терни дужче, Джоне!

Раптом блиснув синiй вогник, що яскраво освiтив клапоть темряви. У його сяйвi з’явились обриси бiлоi шлюпки. На веслах сидiло п’ятеро людей. Їхнi голови були повернутi до брига з виразом великоi цiкавостi на обличчях, що в цьому слiпучому й зловiсному сяйвi були як мертвi. Коли ж стерновий кинув у воду вогонь, що тримав над головою, темрява, люто й голосно зашипiвши, знову накинулася на човен.

– Нас п’ятеро, – лунав той самий спокiйний голос iз темряви, яка здавалася тепер ще чорнiшою. – Четверо гребцiв i я. Ми з яхти – з британськоi яхти.

– Пiдiймайтеся на борт! – гукнув Лiнгард. – Чому ви не сказали цього ранiш? Я гадав, що ви переодягненi голландцi зi схованоi десь канонiрки.

– Хiба ж я розмовляю як якийсь там клятий голландець? Гребiть хлопцi! Звертай, Джоне!

Човен пiдiйшов, ударившись у борт, i один чоловiк почав лiзти на бриг, важко, але вправно.

– Добривечiр… Сер капiтан?

– Нi, вiн на кормi! – буркнув Шоу.

– Ідiть сюди, йдiть, – нетерпляче покликав Лiнгард.

Малайцi покидали своi мiсця й мовчки скупчилися коло грот-мачти. Нiхто не промовив нi слова, доки незнайомий iшов до капiтана, що ждав його.