Визволення. Роман мілин

Останнi п’ятнадцять рокiв я служив офiцером на англiйських суднах, тому не розумiю поганських звичаiв якихось там дикунiв, та в справi мореплавства i своiх обов’язкiв ви завжди матимете мене на мiсцi, капiтане Лiнгард!

– Крiм, як ви самi тiльки що сказали, тих випадкiв, коли треба битися, – сказав Лiнгард, коротко засмiявшись.

– Битися! Не знаю, чи хто мав би охоту битися зi мною. Я – миролюбна людина, капiтане Лiнгард, але, як доведеться, битимусь добре, як i цi плисконосi чорти, яких ми мусимо терпiти замiсть справжньоi команди християнських морякiв.

Битися! – закричав вiн, несподiвано розлютившись. – Битися! Коли хто почне битися зi мною, вiн стрiне мене на мiсцi. Присягаюсь!

– Гаразд, гаразд, – мовив потягуючись Лiнгард. – Слово честi! Я вже хотiв би, щоб знявся вiтер i погнав нас звiдси. Я, Шоу, трохи поспiшаю.

– Так, сер! Я ще нiколи не бачив справжнього моряка, який не поспiшав би, коли отакий штиль схопить його за п’яти. Коли ж дуе вiтер… Слухайте-но, сер, що це?

– Чую, – мовив Лiнгард.

 – Це приплив, Шоу.

– Менi теж так здаеться. Але як воно хлюпае! Мало коли я чув таке…

Далеко в морi з’явилась i сунулася вперед смуга кипучоi пiни, схожа на вузьку бiлу стежку. Вона швидко добiгла до брига, пройшла пiд ним, розлившись по обидва боки; вода зашумiла, розтята численними дрiбнесенькими хвильками, пойнята величезним хвилюванням. А проте судно в цьому гучному хлюпаннi зовсiм не зрушилось i навiть не похитнулось, наче добре принайтоване[17 - Принайтовувати – прив’язувати.

] мiж кам’яних стiн безпечного доку. За кiлька хвилин смуга шумовиння та хвильок швидко втекла геть на пiвнiч, зникаючи з очей i не лишаючи й слiду в непереможнiй тишi.

– Це дуже цiкаво… – почав Шоу.

Лiнгард знаком наказав мовчати. Вiн прислухався, немовби цi хвильки могли вiдгукнутися луною, що на неi вiн сподiвався. І справдi, чоловiчий голос, що почувся спереду, лунав, як голос, вiдбитий вiд твердих, високих скель на порожнiй морськiй поверхнi. Хтось тихо говорив малайською.

– Що? – гукнув Шоу.

 – Що там таке?

Лiнгард, поклавши руку на плече свого помiчника, спинив його i швидко пiшов уперед. Шоу збентежено рушив за ним. Капiтан i вахтовий швидко про щось говорили, i Шоу вiдчував себе зовсiм лишнiм мiж ними.

Лiнгард рiзко спитав – Що ти бачиш?

Матрос швидко вiдповiв – Я чую, туане… чую весла.

– Де?

– Нiч навколо нас. Я чую iх близько.

– З лiвого чи з правого борту?

Матрос завагався. На шканцях пiд кормою зачовгали босi ноги.