Апостол черні. Книга 1

Одначе з-помежи того неясного, меланхолiйного хаосу, вiщуючих i негативних зворушень, здоймалася перед його уявою, неначе зiмля, неначе з серпанку, не чия iнша, а його власна голова, котра впевняла чим-то з свого обличчя, що вiн переможе.

Але як не раз вже, так i тепер, не добулася повна вiдповiдь з глибини його нутра на поверхню порiшень, а осталася й надалi непевним миготiнням до часу зрiлого моменту. Опам’ятовуючись, отрясався з похмурим чолом проти себе самого вiд таких фантастичних ферментацiй, засуджуючи iх, як наслiдки читання поза пiвнiч модерних авторiв, а межи ними данських i росiйських – i вертався до улюблених класикiв, кращих народiв, особливо до великого нiмця Гетого i Шекспiра; або шукав великих моментiв в украiнськiй iсторii, де велася завзята боротьба за рiдну землю i за переслiдування ворогами украiнського народу.

* * *

Послiднi вакацii Юлiяна, котрi мав перебувати в горах на Б. у своеi тiтки, випали лиш дуже коротко.

Коли прибув на мiсце, застав найкращу погоду i, з жадобою птаха, помчав зараз першоi днини в лiс i гори. Вiдтак вже день в день ходив.

Муж його тiтки, надучитель народних шкiл, що визнавався прегарно в романтичнiй околицi мiсцевости М., супроводжав його до деяких мiсць, даючи йому вiдти директиви, куди звертатися, щоби осягнути або верхи, з котрих був найкращий вид, або направляв у сторону, де здоймалися бiлокаменистi скелi з-посеред густих лiсiв; або знов, де пишалися аж пiд верхи, багатi травою i цвiтом, полонини й манили мандрiвника кинутися в посеред них та слiдити за полетом бiлих хмарок на синiм небосхилi, пiд котрими звисав, ледве значною темною точкою, хижун i мiряв гострим оком, щоб впасти несподiвано на невинну жертву й унести ii в лiси.

Так ходив вiн вже сам без упину, з однаковим захопленням. То тут з’являвся в гущавинi смерековiй, то там зникав мiж нею на часи – одним словом, купав i тiло, й душу в пахучiй зеленi.

Над берегами яруг любив вiдпочивати. Коли iх долиною поспiшали струмочки, а iнодi пiнилися неабиякi потоки, що спадаючи з верха хоч i невисокоi скали, викликували гук i шум, вiн приглядався iм довго, задумливо. Вiдтак аж сходив униз до них, не мав супокою. Пристаючи тут на хвилини, вiн збадав поглядом дно, витовчене водоспадом природнього басейну.