Апостол черні. Книга 1

Коли вiдкривав, стрибав смiло в нього, випробовуючи силу молодих рамен в плавбi, а освiжившись в ревучiм i розпiненiм кiтлi, пнявся опiсля на сусiднiй верх знов як попереду. Його зазвичай блiдавi щоки рум’янилися легко в таких гонитьбах, око блистiло блиском дикого хижуна, груди вiддихали здорово живичним воздухом.

Ввечерi виходив з хати й шукав на небосхилi завтрашньоi погоди, щоб, неначе знову уперше, кидатись вже зранку в зелень, окрапану росою, прислухуватись таемничiй пiснi лiсiв, шолопанню полохливоi пташнi, або слiдити по високих смереках за звинною вивiркою, що мов чванилася перед молодим мандрiвником своiми свавiльними скоками, щоб остаточно щезнути кудись без чутки й слiду.

Так майже через вiсiм день без перемiни, без надумання.

І нiхто його не здержував, нiщо його не розчаровувало. Одним словом, вiн упивався красою природи й свободою досхочу. Йшов не оглядаючись i вертав з намiром те саме повторяти завтра. Аж не настала змiна.

Дев’ятого ранку ослонилося небо. Коло полудня знявся великий вiтер i указав, мов розсунув занавiси, частину небесноi синяви, а з тим враз i усмiхнулося сонце.

Грубi клуби мрак здоймилися, потягли верхами гiр i лiсiв, закутали, мов серпанком, корони смерек в сiровину, а блиск сонця померк. Вночi знову йшов дощ. Вiн хляскав одностайно об вiкна, вiтер завивав дико, а густу темряву перерiзував блиск i грiм.

Над ранком втихомирилося настiльки, що блискавицi й громи згубилися, але зате сiк упорчивий дощ.

Хоч i як виглядали мешканцi мiсцини й лiтники, нетерпеливо однi, а журливо другi, крiзь вiкна, хмари не розсувалися у висотi.

Юлiян не видержував довго. Ходив нетерпеливо понад берегом рiки, що з зростом через зливу й допливу гiрських потокiв мчалася, мов розбiшена, й зривала тут i там береги. Коли погода не змiнялася й не зраджувала вигляду на змiну, вiн зiбрався i втiк.

Прибувши додому, мов глубший, вiн забрався з власноi волi до столярства i чужих мов, i при тiм перебув час аж до закiнчення вакацiй.

* * *

Юлiян був перед матурою i зближався чим раз до хвилi, де мусiв сам собi заявити, на який факультет йому вступити.

Одно вже так як знав. Його бажання не сповниться; а то – студiювати за границею, куди його всiма силами тягнуло. Вiн i про технiку думав; але за що? Батько не обiцяв нiчого, а цiлком сам не годен був одержуватися.