Володимир

Але в цей час пролунав дужий, рiшучий голос князя Володимира:

– Пощо поспiшаете, дружино моя? Аще ворог учинив звабу, будемо судити його по закону й покону нашому… Усiх палiiв велю посадити в поруб. З княжною говоритиму окремо… Заведiть i стережiть ii в теремi. Завтра буде суд!

6

Князь Володимир добре бачив Рогнедь. Вона стояла посеред свiтлицi – висока, струнка, темне платно облягало тонкий стан i високi груди, обруч на головi туго стягував волосся, що нагадувало нитки золота i нiбито аж свiтилося; Рогнедь, як жiнка пiвночi, мала голубi очi кольору морськоi води, дрiбнi ii зуби були слiпучо-бiлi, вся вона була дужа, мiцна, засмагла, але водночас напрочуд чарiвна, красива, i Володимир на якусь хвилину навiть замилувався нею – зухвалою, смiливою.

– Ти велiв привести мене сюди, – промовила Рогнедь. – Говори, я слухаю.

– Так, я велiв привести тебе сюди, – вiдповiв iй Володимир, – бо не хотiв, щоб моi воi вбили тебе. – Вiн хвилинку помовчав i додав: – Не подумай, проте, що воi моi убiйники й розбишаки, – вони хотiли й мусили тебе вбити, бо ти пiдняла руку на iхнього князя… Древнiй наш закон каже: око за око, зуб за зуб.

– Навiщо ж ти тодi, – зухвало крикнула вона, – вирвав мене з iхнiх рук? Закони i у вас, i у нас однаковi. Око за око, зуб за зуб – так я хотiла помститись ворогам, якi вбили мого батька, якщо ж боги не допомогли менi, краще б я померла пiд вашими мечами… Гаразд, княже, не будемо багато говорити – убий ти мене сам…

Князь Володимир посмiхнувся.

– Я вислухав тебе, Рогнедь, але не розумiю, чому мушу вбивати?

– Ти впився кров’ю i прийшов по дань, – почала вона.

– Ти – син рабинi i сам трел[75 - Трел – раб (швед.).] – уже ранiше посилав своiх слiв i вимагав, аби батько мiй скорився тобi, я ж стала твоею жоною. Чуеш, батько мiй узяв меч проти тебе, а я не захотiла роззути й не роззую сина робочича. Далi ти знаеш усе – це Один велiв менi помститись, бо ти вбив мого батька й братiв, але я не зумiла цього зробити… Що ж, так судила доля, ти маеш право i повинен мене вбити – око за око й зуб за зуб.

Те, що Рогнедь говорила Володимиру, було образою для нього, вона вважала себе високою особою, князiвною, а його називала рабом, трелом, проте сам вiн не хотiв ображати ii, дiвчину, й стримав себе.

– Ти зухвала й горда, Рогнедь, – сказав iй Володимир i презирливо додав: – Тiльки в тебе надто кволi руки для того, щоб знищувати руських князiв i iхнiх воiв.

Вона аж зблiдла й стиснула, заскреготiла зубами.