Володимир

Князя Володимира захопила й пiднесла ця треба, вийнявши з пiхов меч i поклавши його на землю, вiн стояв перед Перуном, хмари диму то насували на нього, то розступались, iскри бились об його обличчя, i в цi хвилини червоний вiдсвiт кострищ заливав його чоло, примруженi, прикутi до далекого плеса Ільменя очi, мiцно стиснутi уста.

– За Русь! За богiв наших! За покон i закон батькiв! – чулося скрiзь по горi i над озером, гримiли списи, бряжчали щити. Велика, страшна, непереможна сила стояла за Володимиром – князем новгородським, вiн готовий був вести ii до Киева, до самих далеких украiн Русi.

Роздiл п’ятий

1

У Константинополi було вiдомо, що робиться на Русi, грецькi купцi, що невпинно iздили Днiпром i перетинали Руське море, приiжджаючи з Киева, розповiдали про сварку мiж братами-князями, пiзнiше i про початок сiчi мiж ними.

У Великому палацi про цi подii знали ще бiльше – готуючись до бранi з Володимиром, князь Ярополк вирядив у Константинополь своiх слiв, просив iмператорiв Василя й Костянтина дати йому допомогу в борнi з братом, за що згоджувався визнати епархiю константинопольського патрiарха на Русi, натякав, що мiг би поступитись деякими землями на пiвнiч вiд Клiматiв i в Тмутараканi, – Ярополк не скупився на обiцянки, зраджував закон i покон отцiв своiх, продавав iмператорам ромеiв руськi землi.

Звичайно, не iмператори Василь i Костянтин вирiшували справу – перший з них проводив днi i ночi з своiми ченцями, другий пиячив у шинках над Перу i розважався з гулящими дiвчатами, – з послами князя Ярополка розмовляв проедр Василь.

Коли б у нього була сила, вiн радо послав би на Русь легiони, про якi просив Ярополк, хеландii з грецьким вогнем, – вони не так допомогли б киiвському князевi, як скористались би з усобицi в Руськiй землi i наробили великоi шкоди. Легiони ромеiв над Днiпром i в Киевi – та хiба ж про це могли мрiяти iмператори колишнi!

Але Вiзантiя не могла послати легiонiв на Русь – над нею нависла смертельна загроза, життя самоi iмперii було в небезпецi.

Проедр Василь знав, що робить, виславши перед кончиною iмператора Іоанна в Малу Азiю Варда Склiра. У Константинополi цей полководець був небезпечний, вiн мав багатьох спiльникiв серед членiв сенату й синклiту, якi готувались i, безперечно, оголосили б пiсля смертi Іоанна iмператором-регентом Василя й Костянтина Варда Склiра.