Володимир

– Чолом тобi б’емо, княже, i всьому Новгороду, – почав Михало, низько вклоняючись Володимиру, а потiм i мужам на всi боки. Те саме зробили i всi сли.

– Будь здоров i ти, боярине Михале, i ви, сли! – вiдповiв на це князь. – Ждали давно новгородчi вас iз-за Волока, чого затримались?

– Супротивний вiтер рвав нашi вiтрила, – вирвалось у Михала, – а паче вiтру затримали нас облуда, кривда та лжа.

– Хто смiв заподiяти людям нашим облуду й кривду? – спохмурнiв Володимир.

– А вже лiпше б ми не iхали до Полотська, княже наш, а вдарили на них усiею силою, тiльки того заслужив клятий Регволд, сини i вся псина його зграя.

Але тут же тисяцький Михало зрозумiв, що висловлюеться не тими словами, якими слiд говорити княжому слу, i, зупинившись на якусь мить, повiв тихо, суворо, поважно:

– За твоiм загадом, княже, прибули ми з повним мiсяцем до города Полотська i сказали сторожi, що хочемо говорити з Регволдом як сли новгородського князя.

– Ви бачили його? – запитав Володимир.

– Бачили, – заспiшив Михало, – сказали, як ти велiв, що не хочемо мятежа й усобицi, бережемо i будемо оберiгати мир i любов у землях Русi, хочемо жити по закону й покону отцiв наших, як уставили князi Олег i Ігор, княгиня Ольга i син ii Святослав, та ще так, як велять нашi боги.

І тут Михало замовк. У палатi була така тиша, що всi чули, як кипить вiск у шандалах, важко дихають мужi на лавах.

– Чого ж ти замовк?

– Я сказав, – одразу ж продовжив Михало, – що ти, князь новгородський Володимир, блюдя мир на Русi, пропонуеш князю Регволду сукупно з ним iти проти князя Ярополка, який убив брата свого Олега й хоче йти на тебе.

– І що вiдповiв Регволд?

– Вiн узяв нашу грамоту, прочитав i порвав, кинув на землю…

Воеводи й бояри на лавах роздратовано загомонiли, вдарили об пiдлогу посохами.

– Зло вчинив Регволд! Супостат вiн, ворог! – закричали всi i вже схоплювались з лав, затупотiли ногами.

Тiльки князь Володимир твердо сидiв на стiльцi, дивився на Михала й слiв.

– Що ж ще сказав Регволд? – так голосно, що почули всi в палатi, запитав вiн.

– Вiн сказав непотрiбнi, дурнi слова, – промовив у тишi, що пiсля цього настала, Михало, – i менi негоже iх говорити.

– Нi, говори! – велiв Володимир.