Володимир

Над Ільменем i на високiй Перинь-горi день i нiч стояла сторожа, воi дивились на пiвдень, чи не майорять у туманi вiтрила й щогли, але з далини тiльки котились хвилi, над ними кружляли птахи чайки, iз-за обрiю випливали бiлi, схожi на вiтрила, хмарини – лодiй новгородських не було й не було.

І от рано на свiтаннi з Перинь-гори примчали гонцi: на далекому плесi Ільменя з’явились гострi вiтрила новгородцiв, то, либонь, воевода Михало повертаеться з Полотська. Одразу ж пiсля цього князь Володимир з воеводами помчали на Перинь, у прозорому, слiпучо-голубому повiтрi над далеким обрiем побачили знайомi вiтрила.

Але незабаром вiтер стих, вiтрила впали, воi, напевне, сiли на весла – пливти мiнливим, затканим хвилями плесом Ільменя було важко; тiльки надвечiр лодii новгородськi поклали укотi у Волховi напроти стiн дiтинця, а Михало з iншими слами зiйшли на берег.

Князь Володимир слухав своiх слiв у Великiй палатi дiтинця. Туди ж прийшли в темних довгих платнах i високих бобрового хутра шапках, з посохами у жилавих руках бояри, мужi лiпшi й нарочитi, – вони сiли в круг на лавах попiд чорними рубленими стiнами – мовчазнi й замисленi; посеред палати стали, спираючись на мечi, воеводи й тисяцькi; молодi бояри норовили стати ближче до княжого мiсця; пiзнiше за всiх гордовито, з бубном у руцi прийшов волхв Ємець, i всi розступились перед ним.

– Чолом тобi, княже! Будь здоров, княже! – прокотилось у палатi, воеводи й тисяцькi забряжчали мечами, мужi лiпшi й нарочитi, що дрiмали пiд стiнами, пiдняли голови, Ємець провiв пальцем по шкiрi бубна, i сухий, скрипучий звук приеднався до шуму в палатi.

– Будьте здоровi й ви, мужi новгородчi! – вiдповiв на iх вiтання князь Володимир, здiйнявши з голови хутряну, всипану самоцвiтами шапку, а з пояса меч, сiв на свiй стiлець.

У палатi стало тихо. В круглих слюдяних вiконцях багрянiло вечiрне промiння. Гриднi ходили з свiтильнями, запалювали у важких шандалах товстi восковi свiчi. У мерехтливому iх сяйвi стало краще видно князя Володимира, його свiтле, срiбною ниткою ткане платно, широкий зелений пояс, червоне корзно.

Потiм у дверях палати залунали важкi кроки, мiж рядами мужiв до князя прямували сли, що iздили в землю Полотську. Ось наперед вийшов воевода Михало, бояри Зринь, Волдут, Тудор, тисяцькi Спирка й Чудин.