Володимир

Винен був не Олег, – тихий, дуже несмiливий князь сидiв у своiй глухiй, пiснiй, болотянiй землi в городi Іскоростенi, справно посилав у Киiв дань, давав воiв, виконував усi уроки.

Та Ярополку цього було мало. Власне, дiяв тепер не вiн, – i за княгинi Ольги, i в час Святослава боярство й воеводство, мужi й старцi Гори зiбрали в своiх руках великi добра, брали й брали з княжих рук пожалування, землi, лiси, рiки; iм уже мало було города Киева й Полянськоi землi, вони хотiли, щоб князь, а також i вони мали дань i в iнших землях.

– Доколи будемо, княже, брати малу дань iз землi Деревськоi… Пошли, княже, в Іскоростень дружину, нехай Олег дасть бiльшу дань.

Ярополк послухав Гору, послав у Деревську землю воеводу, сина Свенелда Люта, який став бити в ii лiсах звiра, знiмати бортi, накладати на городи й весi свою воеводську дань.

Покарати Люта виiхав з дружиною сам князь Олег – на цей раз тихий князь був роздратований i рiшучий, – наздогнавши Люта, вiн убив його, а дружину прогнав за межi землi своеi.

Гора загомонiла, i не тому, що любила Люта, нi, бояри й воеводи ненавидiли цього нащадка свiонiв[36 - Свiони – шведи.], але гомонiли, бо хотiли бути хазяiнами всiх земель, а деревляни вбили воеводу, деревський князь вийняв меч проти Гори.

Князевi Ярополку треба було б пригадати дiда свого Ігоря, який ходив у Деревську землю по дань i там загинув… Але вiн забув про це, послав до города Вручая дружину, що побила деревлян, кiньми затоптала в сутичцi князя Олега.

Невдовзi туди прибувае Ярополк. Вiн схиляе колiна перед тiлом брата, гiрко плаче й бiдкаеться, – за що його вбили.

Що сльози?! Хто iм повiрить? Брат убив брата, кров Олега запеклася на мечi князя Ярополка.

Ранньоi весни, тiльки затужавiв Соляний шлях[37 - Соляний шлях – давнiй шлях з Киева до Криму.], у полi за Днiпром з’явився невеликий загiн печенiгiв: деякi – на конях, частина – в кибитках.

Сторожа поля, як це водиться, одразу ж кинулась по iхньому слiду, наздогнала, готувалась прийняти бiй. Печенiги зовсiм не збирались битись. Вони зупинили кибитки й конi, ждали на високiй могилi, коли наблизиться сторожа, а тодi послали наперед своiх кликунiв, якi й сказали, що це iде в Киiв на поклiн до князя Ярополка каган орди Ілдея.