Володимир

Князь Святослав дiзнався пiзнiше про це, але не став перечити матерi – володiти зброею може навчити княжича Ярополка не тiльки воевода, а й кожен гридень, адже i вуем улюбленого свого сина Володимира вiн зробив не когось, а дружинника Добриню… Прийде час, думав вiн, i кожен з його синiв – чи то Ярополк, чи Олег, чи Володимир, – ставши князем, мусить сам показати свiй хист, силу. Князь Святослав надiявся на всiх своiх трьох синiв; виiжджаючи на останню брань з ромеями, вiн посадив на столi в Киевi Ярополка, в землi Деревськiй – Олега, а Володимира послав у Новгород.

Слiд сказати, що Святослав так робив не з власноi волi – Володимир був його першим, старшим сином i по закону й покону мусив посiсти стiл у Киевi, але ж Ярополк i Олег були дiтьми князiвни Предслави, а Володимир сином рабинi – не Святослав, а Гора не захотiла мати князем Володимира, тим-то й послав вiн його, здавивши серце, до далекого Новгорода, в Киевi ж сiв Ярополк.

Звичайно, не баба Ольга й не вуй Блюд дали душу княжичевi Ярополку – високий i ставний, свiтлий з лиця i з темним волоссям, з тонкими бровами, ледь гоструватим носом, обережний на словi, стриманий, розважливий – дуже гарний був княжич Ярополк.

Але, як це iнодi бувае, мав вiн хижу душу, ненависть i помста нездоланно й завжди палили його серце, у своiх дiях не зупинявся Ярополк нi перед чим, навiть облудою й лжею.

Так було, коли Святослав воював у Болгарii й на Дунаi. Тодi кожен з синiв сидiв i правив у своiй землi, але живий був батько, вiн управляв Руссю, його слухались, йому пiдкорялись сини, а так само й Ярополк.

Коли до Киева дiйшла вiсть, що князь Святослав загинув у порогах, Олег i Володимир кiлька разiв посилали один до одного гонцiв. Правди нiде дiти, iм обом не до душi були чванькуватий, гордий, хитрий Ярополк i вся киiвська Гора, що волiли бiльше загарбати, пiдкорити Деревську землю й Новгород.

Проте вони не могли порушити слова отця, що визначив кожному сину свою землю. Домовившись мiж собою, дали Ярополку роту по покону на зброi, обiцяли, що триматимуть з ним дружбу, визначили вiд земель уроки.

Але ж Ярополк не додержав своеi присяги, заздрiсть краяла його серце, вiн не мiг стерпiти, що не сам, а ще два брати – з них один син рабинi – управляють землями.

Незабаром пiсля смертi батька сталась у нього сутичка з братом, князем деревським Олегом.