Володимир

Невже й оцей комiтопул вважае, що вiн не людина, невже вiн хоче зробити його – сина кесаря – своiм рабом?

– Служити тобi? Не знаю, комiте Самуiле, як би я мiг служити тобi.

– Ти мене, мабуть, не зрозумiв, а може, i я не так висловився, Романе, – промовив Самуiл. – Чи хочеш ти разом зi мною служити болгарам?

– Болгарам? – одразу ж вiдповiв Роман. – Згоден.

– Ти й служитимеш iм… Я призначаю тебе головним начальником свого вiйська, що стоiть у Скоп’i, на Вардарi.

– Спасибi, комiте, за честь i довiру, – тихо промовив вiн. – Я згоден служити тобi й болгарам. Вiр менi, зроблю все, щоб помститись ромеям.

2

Меч i щит князя Святослава! Прийнявши iх з рук воiв, якi вцiлiли пiсля бою на Хортицi, князь Ярополк сам однiс батькiвську зброю на Гору, велiв почепити на стiнi в Золотiй палатi. Там вона й висiла на свiжих грабових кiлочках – поряд з шоломами й топорами перших князiв киiвських Кия й Щека, поряд iз щитом Олега, погнутими й пощербленими доспiхами князя Ігоря.

Меч i щит князя Святослава! Прийнявши iх з рук воiв, князь Ярополк дав роту берегти мир i тишу в рiднiй землi, боротись з ворогами, не шкодувати нi сил своiх, нi життя!

Проте, даючи цю роту й пiзнiше, коли меч i щит висiли вже в Золотiй палатi, князь Ярополк думав iншу, свою думу.

Це почалось давно, либонь, ще з дитячих лiт, коли пiсля смертi матерi Предслави його взяла в свiй терем, виховувала княгиня Ольга.

Ярополк рiс у розкошах, достатках, баба княгиня оточила його турботами й любов’ю, сама християнка, потай вiд отця охрестила онука, щоб навчити молодого князя володiти зброею, призначила йому вуя[35 - Вуй, уй – наставник, пестун.] – воеводу Блюда.

Князь Святослав, мабуть, не зробив би Блюда вуем Ярополка.

А Блюду тiльки цього й треба було – як воевода Гори вiн поставив там свiй терем, як потайний християнин був вхожий до княгинi Ольги, хитрий i тонкий на словi, увiйшов iй у довiру, став уем Ярополка.