Володимир

Папа Іоанн не тiльки вимагав, вiн доводив, що цi права були нiбито подарованi папам римським iмператором Костянтином, що той дарував iм, крiм того, вищу судову законодавчу владу в церквi, право змiщення епископiв i суду над ними.

Король Оттон знав, що Костянтинiв дар – це вигадка пап, але, бажаючи стати iмператором, ствердив права ватиканського престолу, за що й одержав з рук папи золоту корону.

Так завдяки папам виникла нова Нiмецька iмперiя, що назвалась Священною Римською iмперiею, папи ж одержали пiдтвердження Костянтинового дару й збройну допомогу нових нiмецьких iмператорiв.

Папам тiсно було в городi Ромула i Рема, вони мрiяли про древню Римську iмперiю, про владу над усiм свiтом, хоч не мали нi сили, нi вiйська. Проте в iхнiх руках лишалась сила, з допомогою якоi можна було зробити набагато бiльше, нiж зброею, – тисячi священнослужителiв, що сидiли в Римi й розсiялись по всьому свiту, дiяли там хрестом, щоб колись, може, утвердити своi права мечем.

У цьому папам пощастило.

Слуги Ватикану стали духовними наставниками нiмецьких iмператорiв, вони окатоличили польських i чеських королiв, стояли вже бiля престолiв у Францii, Англii, весь Захiд заливала хвиля католицизму.

Нiчого не могли вдiяти слуги Ватикану на Сходi. Не лише папа Бенедикт, вже кiлька його попередникiв думали й дбали про окатоличення слов’янських земель, ще року 956 в Нiмеччинi при Магдебурзькому епископствi було створено двi новi епархii – «Partibus infidelium»[28 - Partibus infidelium – областi язичникiв (лат.

).] – для Польщi й для Русi.

Самочинно створивши цi епархii, Оттон І i папа Іоанн XII дiють i далi: призначають «епископом руським» Адальберта, посилають його до Киева.

Проте княгиня Ольга одразу збагнула, чого прагнуть нiмецький император i Римський Папа, – не стала навiть розмовляти з «епископом руським», люди ж руськi вигнали Адальберта з Киева, а весь його почт перебили.

– Ми також почнемо розмову з киiвським князем, – пiдводить нарештi голову й каже епископу Льву папа Бенедикт.

– Ти не будеш довго спочивати, епископе, а виiдеш через кiлька днiв у Кведлiнбург, далi – на Русь.

Єпископ дивиться на папу зляканими очима.

– Боюсь, що мене там жде доля Адальберта.

– Історiя з Адальбертом не повинна повторитись, – заспокоiв переляканого епископа папа. – Єпархii для язичникiв нинi не iснуе, руського епископа в Магдебурзi немае, а говорити з руськими князями ми можемо й мусимо.