Володимир

І зараз вони, побачивши, що до отця прийшов його брат Микула, одразу вийшли, рiдний дядько iм був нецiкавий, зникла з терема й Павлина – брата Микулу не хотiла частувати.

– То де ж ти бував? – поцiкавився Бразд. – Де ходив?

– Навiщо запитуеш? – махнув рукою Микула. – Сам знаеш, колись ти ходив на брань, нинi побував я, а предки нашi, брате, все життя не сходили з коней…

Нагадування про предкiв, либонь, не сподобалось Бразду, й вiн сердито махнув рукою:

– Не сходили з коней? Так це ж коли було?! А чого б я нинi став сидiти на конi? А втiм, скажи лiпше про себе, чув, що сiча з ромеями була велика, ми тут також-де терпiли – давали князям воли, конi, жито всяке… i людей не одинажде давали…

– Дуже великi бранi були над Дунаем, брате, – зiтхнув Микула.

– Як i вистояли, – не знаю… Сукупно стояли – болгари й ми. Але вистояли – не посрамили Руськоi землi, лише втратили князя…

– Що ж, Святославу честь i слава, – спокiйно сказав Бразд. – Маемо тепер Ярополка.

Достойний князь, Святославич… На столi Киiвському сидить твердо, його слухае вся земля… А ти ж як, Микуло, служитимеш тепер у дружинi Ярополка чи замiсть меча вiзьмеш рало?

– Мiй меч ходить там, де вороги землi нашоi, а тут, у домi отцiв, вiзьму рало.

– Що ж, – промовив Бразд, – робиш добре. Уже ми, люди княжi, тепер землю розсудим… А ти сам де думаеш з ралом ходити – на княжiй землi чи на своiй?

– Де ж тепер земля княжа, а де моя?

– Як велить закон, княже завжди е княжим, що було Ольжиним, стало Святославовим, що було Святославове – суть нинi Ярополче.

А ти йди з ралом туди, де й ранiше був.

– Перед бранню, – зiтхнув Микула, – ходив я з ралом над Днiпром, у пiсках.

– То й тепер сиди там. Княжi землi вище вiд Днiпра – там стоять i знамена[8 - Знамено – княжий знак.].

Брати помовчали, Микула збирався вже й iти.

– А чи не забув ти, брате, – сказав раптом Бразд, – що саме перед бранню брав у мене купу?[9 - Купа – позичка.

]

– Купу в тебе? Але ж ти тодi сам говорив, що то купа не вiд тебе, а вiд князя. А я, брате, князевi Святославу служив, скiльки мав сил, кров сукупно з ним за землю Руську проливав. Чуеш, Бразде, я в останню нiч перед смертю князя отак сидiв з ним, говорив, i вiн менi дякував за все, за все, – то хiба ж я не одробив купи?

– Не знаю, що ти робив на ратi i про що говорив з князем Святославом.